Стрижало Володимир Олександрович
 |
Народився в 1940 р. у м. Луцьку в родині військовослужбовця. У 1962 р. із відзнакою закінчив механічний факультет Київського політехнічного інституту. Працював асистентом на кафедрі опору матеріалів КПІ, яку в той час очолював член-кореспондент АН УРСР (згодом — академік НАН України) Г.С. Писаренко. За його рекомендацією Володимир Олександрович вступив до аспірантури Інституту металокераміки і спецсплавів АН УРСР. 1964 року Інститут металокераміки і спецсплавів АН УРСР було перейменовано в Інститут проблем матеріалознавства АН УРСР, а в 1966 р. на базі сектору міцності створено Інститут проблем міцності АН УРСР. З першого дня його функціонування В.О. Стрижало став співробітником відділу втоми і термовтоми.
У 1966 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему «Исследование прочности и несущей способности цилиндрических оболочек из тугоплавких металлов при программном изменении нагрузки и температуры (применительно к условиям работы в термоэлектронных преобразователях)». Після цього продовжив дослідження циклічної міцності тугоплавких сплавів за умов програмного малоциклового навантаження в жорсткому режимі. Було встановлено ефект локальної циклічної повзучості тугоплавких матеріалів за високих температур, тобто в умовах, коли такі матеріали знаходяться у високопластичному стані, а їх руйнування пов’язане з повним вичерпанням пластичності внаслідок «перекачування» металу із одних зон в інші.
Протягом 1970–1974 рр. В.О. Стрижало та його співробітники створили експериментальну базу і провели цикл досліджень, які допомогли розробити нові підходи до оцінювання довговічності в умовах малоциклової втоми, яка супроводжується циклічною повзучістю матеріалу при м’якому пульсуючому навантаженні. Вчений експериментально обґрунтував і запропонував критерій подібності повзучості металів — критерій гомохронності, що дав можливість описувати умови подібності процесів спрямованого пластичного деформування металів і досліджувати їх при різних видах напруженого стану й різних режимах статичного і циклічного навантаження. Володимир Олександрович увів поняття про критерій опору металів повзучості при циклічному і статичному навантаженнях, розробив метод його кількісної оцінки і виконав класифікацію конструкційних сплавів щодо їхнього опору повзучості. Вивчені закономірності, отримані рівняння і розроб лені критерії лягли в основу створеної В.О. Стрижалом теорії прогнозування міцності й довговічності конструкційних сплавів для умов циклічної повзучості.
Узагальнення результатів цих досліджень дало змогу вченому сформулювати основні положення докторської дисертації на тему «Циклическая ползучесть и усталость металлов при малоцикловом нагружении в экстремальных температурных условиях», яка була захищена в 1979 р.
У 1977 р. В.О. Стрижало очолив відділ міцності при кріогенних температурах, який мав тісні творчі зв’язки із провідними організаціями СРСР, що створювали й експлуатували кріогенну техніку (ЦКБЕМ, НВО «Кріогенмаш» та ін.), і виконував для цих організацій широкий спектр наукових робіт із дослідження міцності при кріогенних температурах і розроблення відповідних методів розрахунку.
На початку 90-х років у відділі продовжували розвиватись дослідження впливу імпульсного струму й електромагнітних полів на поведінку сплавів кріогенної техніки в умовах глибокого охолодження, що мало суттєве практичне значення для оцінювання граничного стану елементів конструкцій надпровідних електромагнітних систем (ЕМС), які впроваджували в енергетику в зв’язку зі створенням кріогенераторів нового покоління і потужних ЕМС для термоядерних реакторів типу «Токамак». Було розроблено установки, на яких отримано унікальні експериментальні дані, що використовували ленінградські спеціалісти НВО «Електросила» та НДІЕФА ім. Д.В. Єфремова, а також на ОНДІЯД (Дубна) під час створення потужних надпровідних ЕМС. Результати цих досліджень показали, що за умов дії імпульсних електромагнітних полів відбувається пластифікація металів і знижується їхній опір зовнішнім навантаженням, що проявляється в частковій нейтралізації низькотемпературного зміцнення сплавів за температур, близьких до абсолютного нуля.
Володимир Олександрович приділяв велику увагу дослідженням малоциклової втоми елементів конструкцій із концентраторами напружень. Його наукові досягнення в цій галузі отримали достойне визнання: за розроблення визначальних рівнянь і критеріїв граничного стану матеріалів при циклічних навантаженнях у 1988 р. у складі творчого колективу йому присуджено премію АН УРСР ім. О.М. Динника, а в 1990 р. — Державну премію УРСР у галузі науки і техніки. За створення новітніх методів оцінювання міцності та довговічності елементів конструкцій В.О. Стрижалу в 1997 р. у складі творчого колективу присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки.
З-під пера вченого вийшло понад 330 публікацій, з них 2 монографії. Інтенсивну наукову працю він поєднує з науково-організаційною і педагогічною діяльністю. Протягом 1988–1999 рр. на посаді заступника директора з наукової роботи Володимир Олександрович доклав багато зусиль до перебудови Інституту проблем міцності. Сьогодні він член Національного комітету України з теоретичної та прикладної механіки, Українського товариства з механіки руйнування матеріалів, Європейського товариства цілісності конструкцій (ЕSIS); заступник голови Наукової ради «Механіка деформівного твердого тіла» при Відділенні механіки НАН України; входить до складу спеціалізованих учених рад Інституту проблем міцності ім. Г.С. Писаренка НАН України і НТУУ «Київський політехнічний інститут». Він заступник головного редактора Міжнародного науково-технічного журналу «Проблемы прочности», член редколегії часопису «Техническая диагностика и неразрушающий контроль».
У 1996 році В.О. Стрижала обрано членом Нью-Йоркської академії наук, а в 2003 р. — членом-кореспондентом НАН України за спеціальністю «Механіка руйнування» Відділення механіки НАН України.
Володимир Олександрович приділяє багато уваги вихованню не тільки інженерних, а й наукових кадрів. Від 1979 р. він професор НТУУ «Київський політехнічний інститут» на кафедрі «Динаміка, міцність машин та опір матеріалів», читає курс лекцій «Експериментальні методи в механіці деформівного твердого тіла». Під його керівництвом захищено 15 кандидатських і 5 докторських дисертацій.
За заслуги в розвитку науки і підготовку кадрів учений нагороджений орденом «Знак пошани» і медалями.
Джерело інформації: Вісник НАН України. — 2010. — N 10
Бібліографія публікацій В. О. Стрижала
(за даними Українського реферативного журналу "Джерело")
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua