Різак Василь Михайлович
 |
Народився 10 липня 1963 р. в с. Бобовище Мукачівського району Закарпатської області. Закінчив Бобовищанську середню школу з золотою медаллю (1980) і вступив на фізичний факультет Ужгородського державного університету. З січня 1982 р. — Ленінський стипендіат фізичного факультету Ужгородського університету, який закінчив з дипломом "з відзнакою". У 1985 р. став аспірантом кафедри фізики напівпровідників і під керівництвом В.Ю. Сливки досліджував фазові переходи в сегнетоелектриках, довів близькість фазових переходів до полікритичної точки нового типу, яка носить назву трикритичної точки Ліфшиця. В Ужгородському державному університеті захистив дисертацію "Сегнетоелектричні властивості і механізми фазових переходів кристалів Sn(Pb)2Р2S(Sе)6" і здобув вчену ступінь кандидата фізико-математичних наук (1989). З 1988 р. працював молодшим науковим співробітником, а 1990 р. переведений на посаду наукового співробітника Проблемної лабораторії синтезу та комплексних досліджень властивостей нових напівпровідникових речовин складного складу Ужгородського державного університету. Займався науково-педагогічною діяльністю на посаді асистента кафедри фізики напівпровідників (з 1993 р.), призначений доцентом цієї кафедри (1994). Вчене звання доцента присвоєно 1997 р.
Після захисту кандидатської дисертації продовжував займатися дослідженням критичних явищ у діелектриках та напівпровідникових кристалах, розробкою нових матеріалів з піросегнетоелектричними властивостями. Це дозволило сформувати новий науковий напрямок у фізиці-дослідження ангармонізму, нерівноважних та флуктуаційних ефектів у напівпровідникових дипольних системах з полікритичними точками (точка Ліфшиця, трикритична точка, трикритична точка Ліфшиця). Створено експериментальні установки для дослідження температурної поведінки теплоємності, теплопровідності, електропровідності, діелектричної проникності, вивчення впливу одновісного тиску на електрофізичні та оптичні властивості кристалів. Отримано нові важливі результати в галузі фізики і напівпровідників. Вперше для кристалів Sn2Р2S6 проведено дослідження непружного некогерентного розсіювання теплових нейтронів, розраховано густини фононних станів та обчислено основні термодинамічні параметри. Для сегнетоелектриків-напівпровідників типу Sn2Р2S6 у неспівмірній фазі виявлено ефект термооптичної пам'яті, аномальний гістерезис двопроменезаломлення. В околі структурного фазового переходу і за температур, вищих за подвоєну температуру Дебая, виявлено аномально низькі абсолютні значення коефіцієнта теплопровідності, ефект зміни знака анізотропії теплопровідності в сегнетоелектричній фазі. Показано, що критична поведінка двопроменезаломлення за фазового переходу з пара- в неспівмірну фазу кристала задовольняє двокомпонентну тривимірну модель Гейзенберга. Виявлено істотне відхилення від одногармонійного наближення виду і аномалій температурної залежності ізобаричної теплоємності та двопроменезаломлення на низькотемпературній межі неспівмірної фази власних одновісних сегнетоелектриків. Встановлено мікроскопічний механізм сегнетоелектричного фазового переходу і виникнення неспівмірної фази в кристалах типу Sn2Р2S6.
Захист докторської дисертації "Вплив ізовалентних заміщень на статичні та динамічні властивості власних сегнетоелектриків (РbySn1-y)2Р2(Sеx8і.x)6" відбувся у Львівському університеті (1996). На посаді професора кафедри фізики напівпровідників з 1997 р., а вчене звання професора присвоєно 1998 р. З 2002 р. — завідувач кафедри твердотільної електроніки Ужгородського національного університету.
Науковець має у співавторстві майже 200 друкованих праць, монографій та навчальних посібників: "Фізика нерівноважних явищ у напівпровідниках" (Ужгород, 1998), "Фототермоструктурні перетворення халькогенідів" (Ужгород, 1999), "Функціональні халькогенідні напівпровідники" (Ужгород, 2001), "Хімія твердого тіла" у двох частинах (Ужгород, 1999, 2002), "Гетерогенні рівноваги" (Ужгород, 2003), "Конструкційні та функціональні матеріали" у двох частинах (Київ, 2003, 2004), "Механіка у прикладах і задачах" (Ужгород, 2004), "Кріогенна фізика і техніка" (Київ, 2006). Своєю науковою діяльністю сприяв становленню кандидатів фізико-математичних наук С.І. Перечинського, І.М. Різака, О.О. Бокотея, К. Аль-шуфі. З 2006 р. — відповідальний редактор "Наукового вісника Ужгородського університету. Серія Фізика".
Поряд з науково-педагогічною діяльністю в Ужгородському університеті, докладає чимало зусиль для організації підтримки регіональної науки, зокрема, В.М. Різак є засновником і очільником Фонду підтримки науки, основним завданням даного фонду стало збереження наукових шкіл регіону, підтримка пріоритетних наукових напрямків, інтенсивне залучення молоді до дослідницької діяльності. Фонд сприяв виданню більше 30-ти наукових посібників, методичних розробок і монографій як природничого так і гуманітарного профілю, є організатором конференцій, круглих столів, виступає спонсором міжнародних семінарів та конференцій.
З 2003 р. — закордонний член Наукової Ради Угорської академії наук, а з 2004 р. — член бюро Українського фізичного товариства.
За вагомий внесок у розвиток науки й активну участь у громадсько-політичному житті краю В.М. Різака нагороджено грамотою голови облдержадміністрації (1998), а за підтримку академічної науки — ювілейною медаллю з нагоди 80-річчя НАН України. Як переможець у номінації "Молодий вчений року" Всеукраїнської акції "Молодь України за майбутнє" відзначений Прем'єр-Міністром нашої держави наручним годинником.
Джерело інформації:
Ужгородський національний університет
[Last accessed 22.05.2009]
Бібліографія публікацій В. М. Різака
(за даними Українського реферативного журналу "Джерело")
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua