Тимошенко Степан Прокопович
22.12.1878, с. Шпотівка, тепер Конотопського району
Сумської обл. — 29.05.1972, Вупперталь, Німеччина
 |
У 1901 році закінчив Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення, в 1906 — захистив дисертацію. Працював у Київському політехнічному інституті: завідувач кафедри опору матеріалів (1906-1908), декан механічного та інженерно-будівельного факультетів (1909-1911). У 1912-1917 роках — професор політехнічного, електротехнічного інститутів та Інституту інженерів шляхів сполучення у Петербурзі.
У 1918-1920 роках — організатор і перший директор Інституту технічної механіки Української Академії Наук (тепер Інститут механіки ім. С. П. Тимошенка НАН України).
У 1920 році емігрував до Югославії, де в 1920-1921 роках працював професором Загребського політехнічного інституту. В 1922 році переїхав до Філадельфії (США). З 1923 до 1927 року — науковий консультант компанії "Вестингауз". Організував секцію механіки при Американському товаристві інженерів-механіків (1927). У 1927-1936 роках — професор Мічиганського університету, в 1936-1943 — завідувач кафедри механіки, в 1943-1960 — професор кафедри механіки Стенфордського університету (Каліфорнія). З 1960 до 1972 рік мешкав у Західній Німеччині (м. Вупперталь).
Основні напрями наукової роботи — фундаментальні розробки і подальший розвиток актуальних проблем механіки твердого тіла: міцності, стійкості й коливання механічних систем, будівельної механіки і теорії споруд. Його наукові праці стали основою розвитку багатьох напрямів механіки. Особливо великий внесок ним зроблений у розвиток прикладної теорії пружності, теорії стійкості пружних, оболонкових і пластинчатих систем, у тому числі підкріплених ребрами жорсткості. Важливими є дослідження щодо згинання, кручення, коливання та удару сучасних інженерних конструкцій. Розв'язав задачу щодо концентрації напружень поблизу отворів, міцності залізних рейок. З урахуванням новітніх досягнень науки і техніки виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності і теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли повне практичне використання у створенні сучасної авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд та кораблебудуванні. Поряд з точним розв'язанням актуальних задач з теорії стійкості тонкостінних пружних систем використовує розроблений ним загальний метод, широко відомий як енергетичний, або як метод Тимошенка.
Основні вітчизняні видання наукових праць: "Курс опору матеріалів" (1911-1931; 11 видань), "Курс теорії пружності" (1909), "Прикладна теорія пружності" (1930), "Стійкість пружних систем" (1946, 1955), "Стійкість стрижнів, пластин і оболонок" (1970), "Теорія коливань в Інженерній справі" (1931-1934), "Пластинки та оболонки" (1948-1963).
Наукові досягнення С. П. Тимошенка було визнано у всьому світі. Його обрано членом багатьох академій: АН СРСР (1928), Польської (1935), Французької (1939), Італійської (1948), Лондонського королівського товариства (1944). Почесні докторські звання йому присвоїли Лехайський університет (США, 1936), Мічіганський університет (1938), Цюріхський вищий технічний університет (1947), Болонський університет (1954), Загребська політехніка (1956), Турінська політехніка (1960). Його ім’я присвоєно лабораторії механіки Стенфордського університету, Інституту механіки НАН України.
У 1957 році Американське товариство інженерів-механіків започаткувало почесну нагороду – медаль імені Степана Тимошенка. Це знак визнання його заслуг як вченого та вчителя, його світового авторитету. Медаль вручається щорічно за видатні досягнення у галузі прикладної механіки. Перша медаль була вручена Степану Прокоповичу особисто.
Джерело інформації: Обрій
ПІБ. — 2007. — N 14(330) 12-18 квітня
[Last accessed 27.03.2008]
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua