 |
Видатний хімік початку 20-го століття. Організатор і директор Українського інституту фізичної хімії (тепер Інститут фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського НАН України). Академік АН УРСР (1925), академік АН СРСР (1930).
1986 року закінчив Новоросійський університет у Одесі і був залишений при університеті для наукової роботи та підготовки до професорського звання. За дослідження в газузі перекисних сполук, викладені у 18 публікаціях і узагальнених у зведеній праці "Исследования над перекисями", Л. В. Писаржевський разом зі своїм наставником професором П. Г. Меліковим удостоєний у 1999 році академічної Ломоносівської премії. В 1900 році був відряджений на два роки за кордон, де працював у Фізико-хімічному інституті Оствальда (Лейпціг). У 1902 році в Одесі захистив магістерську дисертацію "Перекиси и надкислоты", в 1912 в Москві — докторську дисертацію "Свободная энергия химической реакции и растворитель".
У 1903 році читав лекції в Новоросійському університеті, в 1904 — призначений на посаду професора Юр'євського (Тартуського) університету. В 1908-1911 роках — професор Київського політехнічного інституту, який залишив на знак протесту проти політики обмеження прав викладачів і студентів (у числі 100 професорів університетів). У 1911-1913 роках викладав на Бестужевських курсах та у Психоневрологічному інституті в Петербурзі. Приймав участь у створенні та редагуванні журналу "Природа" (1912), що виходить і сьогодні. У 1913-1932 — професор Гірничого та Хіміко-технологічного інститутів у Катеринославі (Дніпропетровську). В 1924-1926 роках обіймав посаду ректора Гірничого інституту (тепер — Національний гірничий університет).
З 1927 року — директор створеного за його ініціативою Українського інституту фізичної хімії (тепер Інститут фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського НАН України).
Основні праці присвячено властивостям і будові перекисів і надкислот, дослідженню впливу розчинника на хімічну рівновагу та вільну енергію хімічних реакцій, проблемам хімії з точки зору електронних уявлень. Створив основи електронної теорії окислювально-відновлювальних реакцій, запропонував теорію гальванічного елементу, яка враховує термодинамічну рівновагу між іонами та електронами в металі. Заклав основи електронної теорії гетерогенного каталізу.
У підручнику "Вступ до хімії" (1926) вперше виклав весь матеріал хімії з позиції електронної теорії будови атомів і молекул.
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua