Філолог, основоположник т. з. психологічного напряму в слов’янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, наголосу, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв’язок мови та мислення тощо. Член-кореспондент Петербурзької академії наук з 1875 р.
Майже все творче життя мовознавця було пов’язане з Харківським університетом. 1856 року він закінчив історико-філологічний факультет цього університету і розпочав свою діяльність як викладач російської словесності. В 1861 році захистив магістерську дисертацію «Про деякі символи в слов’янській народній поезії», а в 1862 році написав найзнаменитішу свою працю «Думка і мова». В тому ж році О. Потебню було відряджено до Німеччини для студій над санскритом на кафедрі порівняльної граматики індоєвропейських мов. Через рік він повертається до Харківського університету і обіймає посаду доцента кафедри слов’янського мовознавства.
Значним внеском у мовознавчу науку стала праця О. Потебні «Із записок з російської граматики» (1874), що була його докторською дисертацією. У ній дано порівняльно-історичне дослідження граматичної будови та всієї системи східнослов’янських мов у їх зв’язках з іншими мовами. Ця праця грунтувалася на великих даних української мови, а мова взагалі розглядалася у зв’язку з історією народу, у тісному єднанні з розвитком людської думки. З 1875 року О. Потебня стає професором кафедри російської мови і літератури, де й працює до кінця свого життя.
Граматичну систему О. Потебні пізніше творчо використали провідні вітчизняні вчені Д. Овсянико-Куликовський, В. Ягич, О. Шахматов та ін. Велику увагу приділяв учений вивченню психології словесно- художньої творчості — «З лекцій з теорії словесності», «Із записок з теорії словесності». О. Потебню по праву вважають творцем лінгвістичної поетики. Значний внесок О. Потебня зробив у розвиток науки про народну поетичну творчість та етнографію.
В умовах жорстокого гноблення царизмом найменших проявів усього національного О. Потебня постійно повертався до історії української мови і літератури, до витоків усної народної творчості. Він теоретично обгрунтував невід’ємне право кожного народу розвивати та реалізовувати свої духовні набутки за допомогою рідної мови, оскільки «немає мови й наріччя, які б не були здатні стати знаряддям необмежено різноманітної й глибокої думки».
Ім’я О. О. Потебні надано Інституту мовознавства НАН України.
Джерело інформації: Українська бібліотека
[Last accessed 01.02.2008]
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua