Палладін Олександр Володимирович
10.09.1885, Москва — 6.12.1972, Київ
Президент Академії наук Української РСР (1946-1962)

Олександр Палладін  

Засновник української школи біохіміків. Академік АН СРСР з 1942 року, академік АН УРСР з 1929 року, Заслужений діяч науки України з 1935 року.

Син академіка Петербурзької Академії наук, ботаніка, біохіміка і фізіолога рослин В. І. Палладіна, учень М. Є. Введенського й І. П. Павлова. 1908 року закінчив Петербурзький університет. У 1909 р. поліпшував освіту в Гейдельбергському університеті.

Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1909—1916 рр.), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914—1916 рр.), професор Новоолександрійського інституту сільського господарства і лісництва (1916—1923 рр., м. Харків), водночас у 1921—1931 рр. завідував кафедрою фізіологічної хімії Харківського медичного інституту.

У 1925-1970 роках — директор Інституту біохімії Академії наук Української РСР, у 1934-1954 — також завідувач кафедри Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1935-1938 роках — неодмінний секретар Президії АН УРСР, у 1939-1946 — віце-президент АН УРСР, у 1946-1962 — президент Академії наук Української РСР.

Наукові праці стосуються біохімії нервової системи і м'язової діяльності. Синтезував вікасол. Встановив біохімічну топографію нервової тканини. Заклав основи функціональної біохімії нервової системи. Наукова школа О. В. Палладіна налічує понад 150 докторів і кандидатів наук, які працюють у рiзних кiнцях свiту. О. В. Палладін — засновник "Українського біохімічного журналу" (1926 р.), автор "Підручника фізіологічної хімії" (1924 р.), що витримав 25 видань дев'ятьма мовами.

Герой Соціалістичної Праці (1955). Лауреат Премії ім. В. І. Леніна (1929). Член багатьох академій наук. Президією Академії наук України засновано премію ім. О. В. Палладіна. Його ім'я присвоєно Інституту біохімії АН України.

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua