 |
Народився в м. Нижній Новгород (Росія). Після завершення семирічки самостійно займався математикою і фізикою. З 14-ти років брав участь в семінарі кафедри математичної фізики Київського університету під керівництвом академіка Д. Граве. У 1924 році у п'ятнадцятирічному віці М. Боголюбов написав першу наукову працю, а наступного року був прийнятий безпосередньо до аспірантури при Всеукраїнській академії наук (науковий керівник академік – М. Крилов), яку закінчив у 1929 році, отримавши у 20 років ступінь доктора математичних наук. У 1925–1943 роках працював на кафедрі математичної фізики Всеукраїнської академії наук (з 1936 – АН УРСР). У 1936–1950 роках – професор, завідувач кафедри Київського університету. З 1948 року регулярно перебував і подовгу мешкав у Москві, де очолював Теоретичний відділ в Інституті хімічної фізики АН СРСР. У 1950—1953 роках працював також у закритому інституті оборонного профілю в Арзамасі-16 (сучасний Саров, Росія). Від 1953 року – завідувач кафедри квантової статистики і теорії поля Московського державного уніврситету, водночас од 1956 року – в Об’єднаному інституті ядерних досліджень у Дубні (Московська обл., Росія, в 1965–1989 роках – директор інституту). У 1966–1973 очолював також Інститут теоретичної фізики АН УРСР, а в 1983–1989 роках – Математичний інститут імені В.А. Стєклова у Москві. В 1963-1988 роках – академік-секретар Відділення математики АН СРСР.
 |
|
|---|---|
| Інститут теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України |
Дослідження вченого стосуються варіаційного числення, функціонального аналізу, теорії диференційних рівнянь, теорії ймовірностей, математичної фізики, статистичної механіки, квантової теорії поля і теорії елементарних частинок.
Розробив (1934–1937) асимптотичний підхід до теорії нелінійних коливань (спільно з М. Криловим), загальну форму теорії збурень (1946), заклав основи сучасної теорії кінетичних явищ (1947), побудував мікроскопічні теорії надплинності бозе-систем (1947–1948) та надпровідності (1957). Запровадив поняття квазісередніх і розробив нову теорію фазових переходів (1963). Спільно з Д. Ширковим розробив теорію матриці розсіювання і дав нове формулювання квантової теорії поля (1955). Подав строге доведення дисперсійних співвідношень, запровадивши поняття амплітуди розсіювання (1956). Незалежно від Й. Намбу спільно з А. Тавхелідзе і Б. Струминським запровадив квантове число-колір, побудував тритриплетну теорію кварків з цілими зарядами (1955).
Створив наукові школи у містах Київ, Москва та Дубна. Почесний член багатьох іноземних академій наук. Президією НАН України засновано премію ім. М. Боголюбова, його ім’я присвоєно Інституту теоретичної фізики НАН України.
- Джерела інформації:
- e-Енциклопедія історії України
- Вікіпедія
[Last accessed 15.12.2008]
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua