Национальная библиотека Украины имени В.И. Вернадского

Фонд зарубіжної україніки

Спеціалізований фонд зарубіжної україніки Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського складається з двох рівноцінних частин, кожна з яких унікальна за своїм складом і змістом, має певне призначення і свого користувача.

Першою складовою частиною фонду є одне з найбільших в Україні (понад 8 тис. книг і близько 8 тис. часописів) зібрань творів друку, виданих поза Україною, різними мовами світу. Найперше — це твори українською мовою, праці авторів-українців, українських установ, організацій та об'єднань в оригіналі й перекладах, видання про Україну та українців усіма мовами. Основне призначення цієї частини фонду — дати користувачам якомога повнішу інформацію про суспільно-політичне, культурне, духовне, релігійне, мистецьке життя і творчість наших співвітчизників за кордоном, розкрити роль українства в світовій культурі, життя українського слова, української думки в світовому співтоваристві.

Друга складова частина фонду (близько 16 тис. видань) — твори репресованих, а згодом реабілітованих авторів, які в різний час вилучалися з основного книгосховища або й відразу потрапляли до відділу спеціального збереження. Крім загальнопізнавальної цінності ця частина фонду важлива ще й тим, що проливає світло на основні періоди наступу й тиску на українську культуру, напрямки політики КПРС щодо духовного й культурного життя України. Наявні в ньому видання прилучають користувача до життя, творчості й діяльності культурних, наукових, політичних діячів, письменників, поетів, діяльність і праця котрих суперечила офіційній політиці щодо національної культури.

Широкому читацькому загалу цей фонд став доступним лише в останнє десятиліття.

Формування обох частин фонду відбувалося у відділі спеціального збереження. 1922 року Бібліотека одержала право на обов'язковий український примірник конфіскованого друку. Це була "ідеологічно шкідлива" література, яку зберігали окремо у створеному в 1931 р. таємному відділі, котрий у 1933-34 рр. називався "Концентрація книжкових фондів інших бібліотек, де вони використовуються не за призначенням". Паралельно у штатному розкладі Бібліотеки у 30-х роках вживається й назва спецвідділ. Під час другої світової війни, перед евакуацією Бібліотеки, спецфонд було знищено. Перший запис у його новій інвентарній книзі датовано січнем 1945 р., а для зарубіжної монографічної літератури — березнем 1948 р.

Підставою для вилучення книг із загальних фондів були накази Головліту (Головного управління по охороні державних таємниць у пресі) УРСР і СРСР. Цьому підлягала й література, видана в західних областях України до 1939 р. Зберігалися "репресовані" видання в окремому книгосховищі. Вони не були відображені в загальних каталогах Бібліотеки. Користуватися ними могла досить обмежена кількість читачів зі спеціальним дозволом — відношенням, де обов'язково зазначалася тема наукової роботи чи мета, задля якої видавався такий дозвіл. Останній треба було поновлювати щороку. На літературу спецфонду ні в якому разі не можна було посилатися.

У фонді чимало книг, переглядаючи які не відразу розумієш, чому саме їх було вилучено з загального обігу. Адже в цьому ряду оригінальні твори класиків української літератури — І. Котляревського, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, С. Руданського, В. Самійленка, М. Старицького, В. Стефаника, Ю. Федьковича, Г. Хоткевича, М. Черемшини, С. Черкасенка, Г. Чупринки та ін. Щоправда, їхні твори "репресовано" вибірково і не завжди з огляду на зміст. Часто укладачами, упорядниками, редакторами, авторами вступу, приміток, післямови тощо були репресовані письменники, поети, діячі культури.

Упродовж десятиліть на полицях спецфонду знаходилися книги талановитих українських митців. Назвемо, зокрема, Б. Антоненка-Давидовича, Б.-І. Антонича, І. Багряного, Д. Білоуса, О. Веретенченка, В. Винниченка, О. Вишню, О. Гай-Головка, П. Гайворонського, А. Головка, В. Гренджу-Донського, Д. Гуменну, М. Доленга, О. Досвітнього, М. Драгоманова, М. Драй-Хмару, М. Зерова, М. Івченка, А. Кащенка, М. Колосівського, Б. Кравціва, М. Куліша, А. Лавріненка, Б. Лепкого, Ю. Липу, А. Лотоцького, А. Любченка, Є. Маланюка, Г. Михайличенка, Д. Мордовця, М. Новаківського, Ю. Опільського, В. Пачовського, С. Пилипенка, В. Поліщука, У. Самчука, І. Сенченка, Л. Старицьку-Черняхівську, Д. Фальківського, М. Хвильового. Під заборону потрапляли й праці учених. Чимало вилучено колективних праць — збірників прози і поезії, альманахів, антологій, читанок, пісенників, збірок сатири і гумору, збірників на пошану видатних українців.

Українська культура постійно перебувала під ідеологічним пресом, тому різною мірою зазнавали тиску й відомі українські діячі культури, зокрема письменники й поети, чиї твори у різний час вибірково вилучалися з обігу. Так опинилися в спецфонді твори П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, П. Панча, Л. Первомайського, Ю. Смолича, С. Воскрекасенка, Л. Забашти, Р. Іваничука, Я. Качури, О. Копиленка, Т. Масенка, С. Олійника, П. Усенка, М. Шестопала, Ю. Яновськогота ін. Передавалися до спецфонду також праці шестидесятників, дисидентів, правозахисників: О. Бердника, І. Калинця, С. Плачинди, М. Руденка, Є. Сверстюка, І. Світличного, В. Чорновола та ін.

Ядро фонду становить суспільствознавча література — видання з історії, економіки, філософії, релігієзнавства, літературо- та мовознаства. Широкому читацькому загалу не були відомі цікаві дослідження:

Значною є добірка матеріалів про політичні партії та угруповування, праці державних і політичних діячів — Леніна, Сталіна, Берії, Булганіна, Бухаріна, Зінов'єва, Каменєва, Кагановича, Маленкова, Молотова, Раковського, Томського, Троцького та література про них.

Що ж до зарубіжної україніки, то усі надходження з-за кордону контролював Головліт, і на багатьох виданнях, замовлених відділом комплектування іноземною літературою, проставлені шестигранники — ознака того, що вони призначені для закритого фонду.

1968 р. у цьому фонді ухвалою ЦК КПУ створено сектор контрпропаганди, на надходженнях якого стояло два шестигранника, що прирівнювалося до грифу "секретно". Доступ до цієї інформації, відповідно, був ще обмеженішим. Серед перших надходжень у інвентарній книзі могографічної летератури, розпочатій 20 травня 1968 р., — праці М. Грушевського, Д. Донцова, І. Кошелівця, Б. Кравціва, П. Мірчука, М. Міхновського, М. Стахіва.

З 1987 р. бібліотеки систематично одержують накази Головліту УРСР і СРСР у вигляді списків про повернення книг до загальних фондів. У січні 1990 р. останнім наказом Головліту "Про повернення книг до загальних фондів бібліотек" спецфонди фактично скасовувалися. Рішенням дирекції Бібліотеки від 16 вересня 1991 р. усі видання, що знаходилися у спецфонді як ціла колекція, були передані до новоутвореного залу зарубіжної україніки. З його відкриттям до Бібліотеки почали надходити дари з книгозбірень Торонтського, Оттавського, Гарвардського, Ратгерського, Делаварського університетів, від Товариства українських бібліотекарів Канади, Слов'янської бібліотеки у Празі, інших установ та від приватних осіб.

Сьогодні фонд зарубіжної україніки містить літературу з різних галузей знань. Енциклопедична література репрезентована "Енциклопедією українознавства" (Мюнхен, Нью-Йорк, 1949-1984; тематична частина у 3 книгах, словникова — в 11), "Українською малою енциклопедією" Є. Онацького (Торонто, 1963-1971) та ін. З бібліографічних видань є покажчики наукових праць української еміграції П. Зленка (Прага, 1932), української преси О. Фединського (Клівленд, 1968-1969), української літератури в Канаді Я. Славутича (Едмонтон, 1987), української еміграційної літератури Б. Романенчука (Філадельфія, 1974), бібліографія голоду в Україні 1932-33 рр. Г. Сенишин (Монреаль, 1983).

Заслуговують на увагу видання, в яких простежується колоніальна політика Російської імперії та СРСР щодо України (І. Мірчука, Н. Полонської-Василенко, О. Оглоблина, В. Будзиновського та ін.) і тематично з ними споріднені спогади політв'язнів (А. Білинського, О. Мак, С. Підгайного, О. Канюки та ін.), видання про український правозахисний рух.

У фонді репрезентовано праці ідеологів і провідників українського національно-визвольного руху С. Бандери, Є. Коновальця, Я. Стецька, грунтовні дослідження національної ідеї Д. Донцова, П. Мірчука, Д. Дорошенка, М. Стахіва, збірники матеріалів про історію українського війська, Українську повстанську армію тощо.

Окремо слід згадати твори, які виходили а діаспорі, але були заборонені й переслідувані в Україні: В. Сосюри, О. Гончара, Л. Костенко, Р. Іваничука, В. Стуса, М. Руденка та ін.

Шевченкіана репрезентована 14-томним повним виданням творів (Чикаго, 1962), добре ілюстрованим бібліографічним дослідженням Н. Лівицької-Холодної "Шлях велетня" (Нью-Йорк, 1955), працями В. Барки "Правда Кобзаря" (Нью-Йорк, 1961), Д. Бучинського "Християнсько-філософська думка Тараса Шевченка (Мадрид, Лондон, 1962), науковими записками, збірниками, альманахами до річниць, ювілеїв поета тощо).

Не можна не згадати видань таких українознавчих інституцій, як Канадський інститут українських студій, Гарвардський, Торонський та Альбертський університети, Українська вільна академія наук, Наукове товариство ім. Т. Шевченка, Український вільний університет у Празі та Мюнхені, Музей української культури в Свиднику та ін.

Серед періодичних видань, часописів — "Визвольний шлях" , "Сучасність", "Український історик", "Український самостійник", "Нові дні", "Крилаті", "Лікарський вісник", "Молода Україна", "Голос спасителя", "Вісник", "Наше життя", "Вільна Україна", "The Ukrainian Quarterly", "The New-Review", "The Ukrainian Bulletin" тощо.

Фонд міститься безпосередньо в Залі, що дає змогу виконувати читацькі замовлення протягом 5-7 хвилин. Довідково-енциклопедична література розміщена на полицях у відкритому доступі. У залі зарубіжної україніки постійно діє виставка нових надходжень, змінюються тематичні виставки.

Інформацію про фонд користувачі отримують через традиційні каталоги (генеральний, алфавітний і систематичний, а також ті, що розміщені в читальному залі зарубіжної україніки) і електронний каталог нових надходжень.

Copyright © Лариса Дегтяренко, 2001
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua