Створений у кінці 1992 р. на базі
відділу рукописів ЦНБ ім.В.І. Вернадського НАН України
Підгрунттям реорганізації відділу в Інститут стали фонди рукописів та наукові кадри, які забезпечують розробку загальних теоретичних питань рукописної книги (кодикологія), її опису (кодикографія), джерелознавчі дослідження фондів, формування та наукового освоєння архівної спадщини просвітницьких установ та видатних осіб, комплектування, опрацювання, зберігання та використання фондів.
Згідно Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" рукописні підрозділи охоплюються поняттям “архівні установи”, а Інститут рукопису вважається науковою архівною установою, що органічно поєднує усі вади архіву та науково-дослідного підрозділу і забезпечує облік, зберігання і використання архівних документів, здійснює науково-дослідну та інформаційну діяльність у цій галузі.
Видатна роль у збиранні та зберіганні рукописної спадщини належить таким відомим вченим, як В.І. Вернадський, М.П. Василенко, С.О. Єфремов, А.Ю.Кримський, П.І. Петров, Г.П. Житецький, П.М. Попов, М.В. Геппенер. Самовідданою працею багатьох археографів та джерелознавців відділу рукописів таких, як Г.П. Житецький, О.А. Назаревський, М.В. Геппенер, К.О. Лазаревська, М.М. Городков, Д.М. Іофанов, М.П. Візир, Й.В. Шубинський, Є.П. Кирилюк, А.Г. Адаменко, О.М.Апанович, С.І. Білокінь, І.Д. Лисоченко, Т.І. Воронкова, О.Й. Ніколаєвська та інших були закладені основи та зформовані традиції комплектування, археографічного опрацювання та наукового дослідження багатоаспектної рукописної спадщини України. Ними впродовж 20-70-х років було описано та науково репрезентовано понад 300 тис. одиниць зберігання рукописного фонду академічної бібліотеки.
У 80-поч. 90-х років розробки відділу рукописів пов'язані з описом грецьких, латинських, східних та слов'янських рукописних книг, які проводилися такими молодими вченими: як О.В. Савченко, Є.К. Чернухін, О.О. Хамрай, І.О. Петровський, Л.А. Гнатенко, О.М. Гальченко, О.А. Іванова, С.О. Булатова. Над джерелознавчою розробкою документів архівних фондів працювали С.М.Кіржаєв, Н.М.Зубкова, О.П.Степченко, Л.В.Шаріпова, І.А.Сергєєва. Л.В. Шолохова та ін. Проблематиці кодикологічних досліджень та предмета кодикології, що практично не розроблялася в Україні до останнього часу, присвячені наукові дослідження Л.А. Дубровіної та О.М. Гальченко.
Фонди Інституту рукопису
Нині рукописні фонди складаються з понад 560 тис. одиниць зберігання, з котрих понад 8 тис. рукописних книг. Ця рукописна спадщина тисячолітньої історії України в документальних пам'ятках збиралася цілими поколіннями українських державних, релігійних діячів, просвітників, письменників, музикантів і вчених, різними культурними установами та навчальними закладами. Вони виконують не лише меморіальну функцію, а й є науковою базою досліджень, репрезентують загальносвітову книжно-рукописну культуру від найдавніших часів до ХХ ст. Рукописний фонд Інституту рукопису — безцінні колекції рукописних книг грецькою, латинською, арабською, слов'янськими та іншими мовами, рукописну спадщину видатних діячів нашого минулого, різних освітніх та культурних установ ХVIII-ХХ ст.Основа фонду зформувалася з націоналізованих у період української революції 1917-1920 рр. бібліотечно-рукописних зібрань, матеріалів окремих осіб, які передавали в дар Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського свої колекції та архівні матеріали особових архівів.
Найдавніші рукописно-книжні збірки надійшли до складу фондів з бібліотек українських освітніх та духовних дореволюційних учбових закладів, Київської духовної академії з її археологічним музеєм і матеріалами її попередників — Києво-Могилянської академії, і братських шкіл; Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька, Київського університету св. Володимира (що включає також збірки Кременецького ліцею та деяких інших учбових закладів). Важливе місце займають і фонди музеїв — Волинського державного, Уманського краєзнавчого та Кам'янець-Подільського історичного музеїв тощо.
Значну частину складають бібліотеки релігійних організацій та монастирів, що містять тисячолітню традицію збиральницької діяльності: Софійського, Михайлівського Золотоверхого та деяких інших київських монастирів, а також козацького Межигірського, Києво-Печерської і Почаївської Лаври. Серед рукописних пям'яток цих бібліотек зберігаються й книги з власних зібрань ієрархів церкви — Петра Могили, Мелетія Смотрицького, Дмитра Туптала (Ростовського), Євгена Болховитинова та інших.
Фонди Інституту складаються також і з приватних колекцій рукописної книги, що склалися в ХХ ст. (колекції членів-кореспондентів АН України С.І. Маслова та П.М. Попова). Ці зібрання містять колекції рукописних книг та актових документів різними мовами, матеріали з історії церкви, церковної археології, богослов'я, філософії, мовознавства, літератури, права, природознавства та медицини.
В Інституті рукопису зібрані колекційні рукописи, що ілюструють розвиток матеріалу письма, різних систем писемності та техніки кодексів різних народів. Східні рукописи представлені найстарішими пам'ятками писемності: глиняними клинописнимих табличками з Месопотамії, датованих початком III тис. до н.е.; рукописом народу баттів з о. Суматра ХVIII ст., виконаним на корі дерева; рукописами на пальмових листях з Індії та о. Цейлон; тібетськими та китайськими рукописами різного часу; абіссінськими (зараз Ефіопія) рукописами ХV і подальших століть; перськими та арабськими рукописами (переважно, це списки корану ХIII–ХIV ст., коментарі, теологічні, юридичні, літературні та філософські твори пізнього середньовіччя). Турецька рукописна книга та документи (грамоти султанів) представлена матеріалами ХV–ХVIII ст. Особливу цінність складають вірменські кодекси ХIII ст. та уривки з грузинських кодексів різного часу.
Колекція грецьких рукописів налічує близько 200 різноманітних книг та документів. Її основу складає дар архімандрита Антоніна (Капустіна) Церковно-археологічному музею Київської духовної академії; колекція Ніжинського історико-філологічного інституту ім. кн. Безбородька, окремих надходжень, які пов'язані з існуванням грецьких колоній в Україні. Найціннішими за давністю є папірусні фрагменти євангельських читань III ст. н.е., палімпсест євангелія з нижнім грецьким текстом V–VI ст. і верхнім — сірійським VIII–IХ ст. та євангельські читання ХI–ХII ст. Загальновідомими є орнаментовані евангеліє ХII ст. (із зібрання О. Левицького), Нікомедійське євангеліє кін. ХII — поч. ХIII ст., бесіди святих отців та підручники грецькою мовою, датовані ХVII–ХVIII ст. (граматики, піїтики Іоаннікія та Софронія Ліхудів, Симона Тодорського), греко-російсько-молдавсько-латинський словник першої чверті ХVIII ст.
Латинські рукописні книги західноєвропейського походження представлені у фондах Інституту невеликою (до 50) кількістю одиниць зберігання, більшість з них дійшли до нашого часу в уривках. Найбільш давніми зразками (ХII–ХIII ст.) є нотні манускрипти і збірка повчань святих отців; астрологічні таблиці кін. ХVI — поч. ХVII ст. Серед рукописів ХIII–ХIV ст. слід особливо виділити юридичний словник та орнаментовану біблію. Цікавими є рукописи ХV ст., до яких належать, наприклад, пергаменні часівники (старофранцузькою мовою); алхімічні трактати; відомий твір Якова де-Цесоллі "Лібер де морібус…" у списку 1448 року з малюнками (в тому числі з трактатом про шахмати, де за правилами ферзь є найслабішою фігурою); “Сермонес” 1417 року — з Німеччини; атлас Чорного та Середземного морів на пергамені, складений у 1447 року, збірка грамот венеціанських дожів ХV ст., космографії (астрономія та механіка) 1468 р., збірка творів римських авторів 1492 р., гороскопи ХVI-ХVII ст., складені відомими датським астрологом, вельможею Ранзвосом, дерев'яні навощені таблички "цери" для побіжних нотаток, літургічні книги ХVI–ХVII ст. тощо. Серед пізніших архівних кодексів є маловідомими для істориків римо-католицької церкви в Україні матеріали Архіву реформатів руської провінції, датовані серединою ХVIII–ХIХ ст.: актові книги, описи монастирів, протоколи, тексти лекцій, художні та публіцистичні твори.
Найвагомішу частину латиномовних документів складають рукописи польсько-литовського та українського походження, до числа яких відносяться латинські, латино-польські, латино-слов'янські шкільні підручники ХVII-ХVIII ст. з Києва, Львова, Вільно та інших міст — центрів освіти і культури. Ці матеріали, вже саме повнотою свого добору, становлять виняткове явище для вивчення історії освіти, філософських та наукових поглядів у галузі математичних та природничих знань, історії, мистецтва та літератури України.
Надзвичайно цікавими є польські рукописи (переважно ХVI-ХVIII ст.), що складаються з численних списків хронік, літописних нотаток, щоденників, збірників сеймових промов, памфлетів, віршів, юридичних творів, приватно-маєткових та біографічних матеріалів, листів з автографами таких видатних просвітників і літераторів, як, наприклад, П.Скарга, Т.Чацький, А.Залуський, Ю.Крашевський. Серед рукописних книг слід особливо відзначити польсько-італійську енциклопедію кінця ХVIII ст., багатотомну географічну працю Пертеса "Опис парафій королівства Польського" та рукописний каталог бібліотеки останнього польського короля Станіслава Понятовського, складений його бібліотекарем Я.Альбертранді в останні десятиліття ХVIII ст.
Центральне місце в фондах Інституту, за кількістю та науковим значенням, займають, безперечно, слов'янські рукописи, що з більшим чи меншим ступенем повноти репрезентують книжно-рукописну традицію і містять багато ненадрукованих, і навіть недосліджених пам'яток літописання, наукових та літературних творів, часто в автографах. Найдавнішою пам'яткою слов'янського письма є загальновідомі Київські глаголичні листки IХ ст. — уривок слов'янського перекладу місала. Найдавніші кириличні рукописи ХI-ХIII ст. здебільшого є уривками та фрагментами богослужбових текстів, серед яких найдавніші слов'янські нотні крюкові (стихирарь ХII ст.), відомий палімпсест Слепченський апостол, написаний на змитому грецькому письмі Х ст., Оршанське євангеліє ХIII ст. з чудовими мініатюрами, сербський апостол ХII-ХIV ст.
Рукописи, написані східнослов'янськими мовами і датовані ХV-ХVI ст., складають близько 400 одиниць збереження. Основну частину рукописних кириличних книг ХVI ст. українською, російською, білоруською та молдавською мовами становлять історичні та літературні матеріали як релігійного, так і світського характеру. Серед них — біблійські, церковно-півчиські, богослужебні, полемічно-догматичні, історико-літописні, природничо-наукові, математичні книги, ізборники, служебники, требники, ірмолої тощо. Найдавніший з них — список Печерського патерика (у списку ХV ст.), найвидатніша пам'ятка мови та письменства давньої України, “Золота книга” українського письменного люду" — за словами М. Грушевського.
Унікальними є старообрядські твори на бересті пізньої традиції — другої половини ХVIII ст. про хресне знаміння, пресвяту Трийцю, перстоскладання тощо, подаровні Київської духовній академії відомим істориков Володимиром Антоновичем для Церковно-археологічного музею.
Рукописні джерела з історії давньої української мови: українські грамоти ХII–ХV ст.; найдавніша з відомих пам'ятка української розмовної мови: Український розмовник кінця ХVI ст., лексікони ХVI–ХVIII ст.
Гордістю фонду Інституту рукопису є загальновідома пам'ятка "Пересопницьке евангеліє" 1556–1561 рр.
Світські пам'ятки літописання та книжної культури, а саме: історичні хроніки, хронографи, літописв, літописці, послання, сказання та переклади з латинської й польської мов. На особливу увагу заслуговують українські козацькі літописи, серед яких визначне місце займають Львівський літопис 1498-1649 рр., переклад Кройники Мацея Стрийковського з літописними додатками ХVII ст. київського походження, Густинський літопис, українські хронографи (в тому числі така відома пам'ятка, як Хроніка Леонтія Боболінського), Кройника Феодосія Сафоновича, Літопис Самовидця, описи Малоросії, Литовські статути. Цікавими є літописні діаріуші Генеральної військової канцелярії другої чверті ХVIII ст., які яскраво описували щоденні події в Україні та за її межами. Топографічний опис Чернігівського намісництва, окрім власне ділового опису, містить ще й малюнки із зображенням українського одягу ХVIII ст. Рубежем ХVII-ХVIII ст. датується список віршів та приповідок побутового характеру Климентія Зінов'єва (єдиний твір, що зберігся від рукописної спадщини цього поета та етнографа). Крім того, скарбниця рукописних фондів зберегла для нащадків 12 книжок з філософськими творами Григорія Сковороди. Історико-мемуарна книга ХVII-ХVIII ст. детально розкриває історико-політичні події, зовнішній та внутрішній стан України в системі європейської політики — щоденники Якова Марковича (1696-1770), Василя Григоровича-Барського “Странствованія” тощо.
Діяльність Києво-Могилянської Академії знайшла своє відображення у рукописах авторських творів та курсів лекцій, що належали перу відомих вчених та викладачів Академії Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Симона Тодорського, Варлаама Лащевського, Ірінея Фальковського, Мелетія Смотрицького.
Музична спадщина України ХVII-ХVIII ст. представлена нотними ірмолоями, кантами та партесними концертами, що чекають на своїх дослідників із загального музикознавства. Найдавнішими слов'янськими пам'ятками музичної книги є Супрасльський та Межигірський ірмолої кін. ХVI — поч. ХVII ст., а серед авторських слід виділіти автографи творів видатного українського композитора ХVIII ст Артема Веделя, Максима Березовського та ін.
Український живопис ХVIII ст. репрезентований унікальною збіркою малюнків школярів Київської майстерні, що розташовувалася в Києво-Печерському монастирі.
Рукописний комплекс Інституту складають також архіви наукових установ і різноманітних організацій, які впродовж існування відділу рукописів Бібліотеки надійшли на законних підставах на постійне державне зберігання, а також приватні архівні колекції діячів, так чи інакше пов’язаних з українською наукою та культурою.
Визначним комплексом оригінальних рукописів і документів у складі Інституту є збірка Одеського товариства історії та старожитностей. Вона складається з документів, що розповідають про історію заселення, управління і соціально-економічного розвитку Південної України, Молдови та Росії, російсько-турецькі війни. Крім цього, тут зберігаються такі унікальні джерела, як договірна грамота сербського короля Стефана Уроша з Дубровником 1254 р., записи і альбом малюнків про подорожі відомого українського мандрівника ХVIII ст. Василя Григоровича (Барського).
Архів Фортеці Св. Єлизавети (сучасний Кіровоград) представлений історичними матеріалами про заселення Південної України, гайдамацький рух ХVIII ст., різноманітними земельними та господарськими справами.
Фонд Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г.Шевченка, що існував у 1920-30-ті роки, доніс до нашого часу плани, креслення, ескізи проектів громадських та культових споруд м.Києва, виконані архітекторами А.Меленським, В.Городецьким, І.Шмигельським, П.Спарро, Є.Єрмаковим, плани приватних ділянок та садиб у Волинській, Воронезькій, Подільській і Чернігівській губерніях, оригінали і копії документів про майнові та земельні стосунки козацької старшини, польських магнатів, монастирів, цехові книги ремісників, метричні книги, описи церков різних місцевостей України, генеалогічні матеріали, щоденники.
Збірка колишнього університету Св.Володимира репрезентована унікальними матеріалами з історії України: універсалами гетьманів Б.Хмельницького, І.Скоропадського, І.Мазепи, ордерами О.В. Суворова, М.І. Кутузова, документами діяльності президента Малоросійської колегії, генерал-губернатора графа П.О.Румянцева-Задунайського, окремими рукописами з відомої у ХIХ ст. колекції старожитностей, що належала археографу М.О.Судієнку. Частина матеріалів стосується діяльності самого університету, його бібліотеки, наукових товариств.
У фонді Львівської греко-католицької консисторії, переважну частину якого складають матеріали фамільного архіву діячів української церкви та просвіти графів Шептицьких. Унікальним комплексом матеріалів з історії науки в Україні 1918-1930-х рр. є архів Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). В архіві представлені документи Українського наукового товариства в Києві (1907-1921), Всеукраїнської наукової асоціації сходознавців (1926-1931), Інституту польської пролетарської культури (1930-1934), документи комісій ВУАН. Згадані джерела доповнюють документи з архіву неодмінного секретаря ВУАН А.Ю.Кримського, які складаються не лише з численних рукописів його мовознавчих, фольклористистичних чи сходознавчих студій, зразків арабських, перських, тюркських рукописних пам'яток, але й з багатьох матеріалів з історії української академічної науки. Серед останніх: протоколи Спільного зібрання (загальних зборів) ВУАН, документи установ історико-філологічного відділу, наукові матеріали київського періоду діяльності першого президента ВУАН В.І.Вернадського, пов'язані з розробкою його біосферної концепції.
Матеріали з історії розвитку української культури зберігаються в багатьох фондах: окремі напрямки культурно-просвітницької праці відображені в документах українських “Просвіт”, матеріалах фонду Українського наукового інституту книгознавства (УНІК), що діяв у Києві 1922-1936 рр. тощо.
Справжньою рукописною скарбницею є архівні збірки відомих українських діячів науки та культури: педагога, знавця української літератури, громадського діяча В.П. Науменка, архів баронів Шодуарів, родів Лопухіних-Демидових, Сулим-Войцеховичів, Плятерів, О.М. Лазаревського, В.Л. Модзалевського, генерал-губернаторів Київа Д.Г. Бібікова та О.М. Ігнатьєва, історика права О.Ф. Кістяківського, істориків О.М. Лазаревського та В.Л. Модзалевського, відомого чернігівського громадського діяча П.Я. Дорошенка, фондах проф. ун-та Св. Володимира історика І.В. Лучицького, статистиків О.О. Русова та Є.Д. Сташевського. Документи про підготовку і проведення земельної реформи 1861 р. добре збереглися у збірці О.З. Попельницького. Важливий комплекс складають люстрації казенних маєтків, інвентарі та статистичні описи сіл кінця ХVIII ст., справи інвентарного комітету по переведенню земельної реформи в Подільській та Волинській губерніях у 1840-1850-х рр. Матеріали з економічної статистики містяться також у фонді економіста академіка ВУАН К.Г.Воблого.
Цінні документальні матеріали з історії кооперативного руху, що відбувався в Україні в другій полов. ХIХ — 1920-х рр., відклалися в особистих архівах "піонера" української кооперації та її ідеолога М.П. Балліна, "артільного батька" М.В. Левитського, фонді Всеукраїнського кооперативного музею, що діяв у Харкові, а пізніше у Києві у 1923-1935 рр.
Значною за обсягом є група рукописних матеріалів, що складається з фондів вчених, які займалися історією України. Документи з архівів проф. М.О. Максимовича, М.П. Драгоманова, проф. В.Б. Антоновича, О.М. Лазаревського, академіків ВУАН Д.І. Багалія, О.І. Левицького, Д.І. Яворницького — справжня скарбниця української історіографії. Інститут зберігає рукописи істориків академіка РАН та ВУАН В.С. Іконнікова, проф. В.Ю. Данилевича, Д.І. Дорошенка, Н.Д. Полонської-Василенко, археологів В.В. Хвойки, академіка ВУАН М.Ф. Беляшівського, проф. В.Г. Ляскоронського, сучасного археолога-історіософа М.Ю. Брайчевського. Матеріали краєзнавчого характеру з історії Чернігівщини, Черкащини, Полтавщини та м. Києва з архівів Ю.С. Виноградського, К.Ф. Кушніра-Марченка, В.П. Сєдашова, П.П. Ротача та ін.
Значний масив складають особові фонди істориків церкви, професорів Київської духовної академії Ф.І. Тітова, С.Т. Голубєва, Д.І. Богдашевського, діячів церкви — київського митрополита Платона, протоієреїв П.Г. Лебединцева, І.М. Королькова, священика Т.І. Лященка, істориків давньої літератури академіка ВУАН М.І. Петрова та член-кореспондента АН України С.І. Маслова.
У фондах Інституту зберігаються документи, що особливо багато важать для української культури: це автографи Т.Г.Шевченка, Марко Вовчка, І.Я. Франка, Лесі Українки, О.Ю. Кобилянської, С.В. Васильченка, П.П. Гулака-Артемовського, І.С.Нечуя-Левицького, М.П. Старицького, М.М. Коцюбинського, І.І. Манжури, Д.Л. Мордовцева та багато інших. Гордістю автографічних збірок є колекція рукописів М.В. Гоголя.
Особливий інтерес з точки зору повноти та різноманіття матеріалу становлять комплекси документів письменників П.О. Куліша, Б.Д. Грінченка, М.К. Зерова, В.К. Винниченка, В.І. Самійленка, Г.М. Косинки, М.Т. Рильського, П.Г. Тичини, С.Д. Скляренка. Перлиною рукописних літературних матеріалів справедливо вважається фонд видатного українського поета Олександра Олеся.
Українська літературознавча наука широко представлена фондами таких провідних вчених у цій гуманітарній галузі знань, як П.Г.Житецький, Д.М.Іофанов, С.О.Єфремов, В.І. та С.І.Маслови, П.М.Попов, Є.П.Кирилюк, В.І.Півторадні.
Інститут рукопису володіє величезним за обсягом і багатим за змістом фольклорним матеріалом: це фонди І.І.Манжури, І.М. Лободи, Б.Д. Грінченка, В.М. Доманицького, М.М. Білозерського, А.І. Димінського, Я.П. Новицького, С.Д. Носа, Ю.А. Яворського, В.В. Данилова, кореспондентом якого був видатний фольклорист О. Бодянський, деякі інші матеріали.
Особисті архівні фонди художників та мистецтвознавців становлять значний інтерес для дослідників. Матеріали І.С. Їжакевича, А.М. Комашка, Ф.З. Коновалюка, А.Х. Середи. Теоретична основа мистецького процесу знайшла своє відображення у документах відомих вчених-мистецтвознавців В.М. Зуммера та Б.С. Бутніка-Сіверського, О.П. Новицького, С.А. Таранушенка.
Музична культура України представлена у фондах Інституту рукопису архівними матеріалами видатних композиторів та музичних діячів. Нотні рукописи, статті, рецензії, тексти лекцій — такий далеко не повний перелік документів з архівів С.О. Богуславського, М.І. Вериківського, В.М. Верховинця, Г.Г. Верьовки, С.П. Дремцова, П.О. Козицького, О.А. Кошиця, Ф.Д. Проценка. Стануть у пригоді музикознавцям та виконавцям рукописи музичних творів.
Важливим елементом культурної спадщини України є матеріали Всеукраїнського музичного товариства ім.М.Д. Леонтовича, в якому зберігаються твори видатних українських композиторів К.Г. Стеценка, М.Д. Леонтовича, Я.С. Степового, П.П. Сокальського, П.І. Сениці.
Історико-юридична наука представлена фондами професорів М.Х. Бунге, О.Ф. Кістяківського, М.Ф. Владимирського-Буданова, Є.В. Спекторського, акад. ВУАН М.П. Василенка, С.П. Шелухіна.
Матеріали фондів математиків Б.Я. Букрєєва, Г.Ф. Вороного, Д.О. Граве й М.В. Остроградського, біолога М.В. Шарлеманя, геолога О.І. Спасокукоцького, агрохіміка О.І. Душечкіна репрезентують розвиток точних та природничих наук в Україні. Фонди С.І. Карацуби, О.Д. Карпенка, Є.В. Корольової містять комплекс оригінальних та дослідницьких матеріалів з історії вітчизняної авіації та космонавтики.
Значний інтерес уявляють фонди сектору сходознавства, зокрема, єврейські рукописні книги та колекція пинкасім, книжкові колекції та єврейські періодичні видання (архів єврейської преси), матеріали фоклорних експедицій 10-40-х років ХХ ст. та колекція фоноваліків. Значна кількість книжок була зібрана у відділі "Орієнталія" ВВУ в 20-30-х роках завдяки дарам від Я.І. Ізраельсона, А.М. Кагана, Н. Бакста, Б.Є. Лурьє., М.І. Каміонського, Г.М. Бараца та ін. Надзвичайну цінність уявляють колекційні зібрання Інституту єврейської культури ВУАН, передусім, рукописні фонди просвітницких установ та учбових закладів (зокрема Товариства розповсюдження освіти серед євреїв, його відділення в Україні та Росії, Культурліги, Єврейского історико-етнографічного товариства). Серед особових архівних фондіх сектору виокремлені документи та творчи матеріали видатного орієталіста А.Я. Гракаві, писменника та етографа С. А. Анського (Раппопорт), окремі документи суспільного діяча Е.Б. Левіна, засновника багатьох єврейських товариств Г.О. Гінцбурга, музикознавця М.Я. Береговського, З.І. Кисельгофа.
Фонди Кабінету єврейської культури, що був сформований у 1944 році на базі Інституту літератури та надійшов до Бібліотеки у 1950 році містять матеріали етнографічного та фольклорного характеру (народні пісні, поетичні твори, ноти та партитури тощо); матеріали до словників та енциклопедій (зокрема українсько-єврейського словника), альбоми та фотоматеріали.
Отже, рукописний фонд Бібліотеки є скарбницею літописної та книжкової культури України, яка повноцінно відображає її історичний шлях з найдавніших часів.
Напрями діяльності Інституту рукопису
Науково-практична діяльність у галузі організації та використання фондів. Інститут комплектує, науково опрацьовує, організує зберігання фондів, провадить державний облік, вдосконалує форми та методи залучення їх до наукового обігу.
Науково-практична діяльність концентрується в галузі збирання і формування повноцінного рукописного фонду, що відображає історію, науку та культуру України від давніх часів до сьогодення, а також підтримання максимально сприятливих умов для зберігання рукописів. Цим видом діяльності передбачається:
Окрім того, в Інституті рукопису формується фонд використання — "Дари", де зберігаються окремі примірники видань, пов'язаних із публікаціями матеріалів та документів Інституту і за порядком використання фонду подарованих Інституту рукопису читачами.
- проведення експертизи цінності, науковий опис і формування рукописного фонду за архівними фондами та колекціями, створення науково-довідкового апарату на рукописні матеріали як у традиційній, так й електронній формі;
- організація архівного обліку документів та рукописів, що належать до національного державного архівного та бібліотечного фонду згідно з встановленими законодавством нормативами;
- створення спільно з Центром реставрації та консервації документів відповідних умов для зберігання рукописів у спеціальному сховищі та організацію контролю за фізичним станом фондів;
- формування страхового фонду копій та фонду користування унікальних та особливо цінних рукописних документів, мікрокопій рукописних матеріалів з різних архівосховищь світу, що отримані за обміном або замовленням співробітниками Інституту рукопису;
- формування спеціальної підручної довідкової бібліотеки, яка дозволяє здійснити бібліографічне забезпечення науково-дослідних, науково-методичних та науково-практичних розробок Інституту і допомогає дослідникам працювати з рукописами та документами.
Використання багатоджерельних рукописних фондів Інституту через безпосереднє надання рукописних матеріалів дослідникам з різних наукових, освітніх та культурологічних установ і закладів у читальних залах Інституту рукопису: основному на 26 міст та залу сектору сходознавства на 12 міст. Рукописний фонд має інтенсивний науковий обіг: у спеціальному читальному залі щорічно працюють понад 4 тис. фахівців з різних галузей знань, видається біля 130 тис. справ, замовляється 20 тис. мікрофотокопій. Читачами рукописного фонду є працівники системи Національної академії наук України, викладачі вищих учбових закладів, співробітники музеїв, представники преси, громадських організацій тощо. Серед зарубіжних дослідників — науковці з країн СНД, Польщі, Німеччини, Австрії, Угорщини, Ізраілю, Франції, США, Канади та інших країн світу.
Науково-довідковий апарат на рукописний фонд, що пропонується читачам складається з системи карткових (алфавітного, іменного, предметного, хронологічного та підсобних картотек) та опублікованих каталогів, архівних описів на фонди та інших видів НДА. Традиційні науково-довідкові засоби не можуть сьогодні вповні і оперативно забезпечити користувачів інформацією про склад та зміст матеріалів Інституту рукопису. Інститут розпочав системне видання довідників-путівників по фондах та створення електронних каталогів та баз даних на власні фонди, які забезпечуватимуть пошук інформації у діалоговій формі і гармонійно увійдуть до Національної архівної інформаційної системи (НАІС). В читальних залах працюють консультанти — спеціалісти Інституту, які допомогають пошукачеві отримати додаткову інформацію по складу документів, їх пошуку, а також замовити писемні довідки.
Важливим напрямом використання фондів є підготовка різноманітних довідників по фондах, передусім, у 2000 р. планується завершення підготовки путівника по особових архівних фондах Інституту рукопису.
Культурно-просвітницька та інформаційно-масова робота присвячена пропаганді рукописної та документальної спадщини України через організацію виставок, радіо- та телепередач. Понад 10 тис. документів щорічно надається для популяризації фоднів рукописної спадщини.
Для максимальної збереженості рукописів дослідники користуються лише опрацьованими та пронумерованими матеріалами задовільної фізичної збереженості. Унікальні матеріали видаються до читального залу тільки у вигляді копій. Інститут систематично провадить страхове копіювання унікальних пам'яток історії та культури. Дослідники можуть замовити копіювання документів, що зберігаються в Інституті.
Науково-дослідна і науково-інформаційна діяльность пов'язана з розвитком допоміжних споріднених історичних та філологічних дисциплін, об'єктом вивчення яких є рукопис (кодикологія та кодикографія, польова та камеральна археографія, джерелознавство, дипломатика, архівознавство, документознавство тощо), на основі інтеграції спеціальних наук джерелознавчого циклу, що дає можливість комплексного дослідження та використання писемної рукописно-книжної та документальної спадщини.
Науково-інформаційна робота Інституту рукопису реалізується шляхом безпосереднього надання інформації про рукописи та історичні документи через систему традиційного для бібліотеки науково-довідкового апарату, автоматизовані системи пошуку інформації та публікації інформаційних видань різного типу.
В складі Інституту рукопису існують три відділи, що організують його діяльність: відділ кодикології та кодикографії, відділ джерелознавства, відділ використання фондів, сектор сходознавства. Відділ відділ кодикології та кодикографії здійснює науковий опис та каталогізацію рукописної книги, що зберігається в фондах Інституту рукопису, організує підготовку каталогів та документальних публікацій пам'яток писемності. Відділ джерелознавства здійснює науково-технічне опрацювання архівних фондів, інвентаризацію фондів, підготовку довідників, а також відділ зберігння та використання фондів, що організує зберігання, фондів, обслуговування читачув, створення науково-довідкового апарату та облік архівного фонду. Сектор сходознавства здійснює зберігання, опрацювання, використання передусім колекції єврейських рукописів та книжок.
Залучення рукописів та історичних документів до наукового і суспільного обігу реалізується різними засобами.
На сьогодні в Інституті рукопису ведуться таки наукові напрями:
- Підготовки реєстрів, каталогів, оглядів, описів, путівників, покажчиків матеріалів фондів та інших науково-інформаційних видань з цієї галузі археографічної науки як у традиційному, так й електронному вигляді. Бібліотека не лише створює описи та карткові каталоги, а й систематично публікує різноманіті довідники та покажчика для розширення аудиторії читачів та користувачів інформації: опубліковані каталоги грацької, арабської, латинської рукописних книг, видані наукові каталоги рукописних пям'яток слов'янського походження ХI-ХIII ст., підготовлений науковий каталог української рукописної книги ХIV-ХV ст., ведеться робота над каталогом ХVI ст. Високу оцінку отримав каталог пам'яток рукописної спадщини просветителів та створювачів кириличного алфавиту Кирила та Мефодія тощо. Інститут рукопису розглядає цю роботу як фундамент для створення репертуару української рукописної книги. Активно розвивається напрям “Архівної та рукописної україніки”, що виконується спільно з Головним архівним управлінням, Міністерством культури та спорідненими академічними інститутами, зокрема Інститутом української археографії та джерелознавства омені М.С.Грушевського НАН України. У бібліотеці функціонує електронна енциклопедія “Книжкова спадщина України”, яка побудована за предметним принципом і містить основні дані про основні пам'ятки рукописної та книжної культури України Х-ХVIII ст., авторів пам'яток, писемності та друку України, скрипторії та майстерні, братські школи та інші установи, що створювали книжку та сприяли її розвитку. Створення цих систем значно полегшує пошук взаємопов'язаної інформації з історії писемної та друкованої спадщини України, сприяє фізичної збереженості першоджерел.
- Підготовка наукових монографії і статтей, а також документальних публікацій пам'яток, що зберігаються в фондах Інституту. Лише за останні 10 років опубліковано понад 10 фундаментальних монографій і документальних публікацій видатних пам'яток минулого та понад 400 статтей, декілька збірників наукових праць, що присвячені важливим аспектам вивчення рукописної спадщини та історії книги. Інститут видає збірник наукових праць “Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів” (вийшло друком 4 вип.), а також збірник праць “Національна архівна інформаційна система: структура даних”, окремі науково-методичні публікації з археографічного та кодилологічного опису слов'нської рукописної книги.
Останнім часом зростає й науковий потенціал Інституту рукопису: захищені кандидатські дисертації: С.М. Кіржаєв, О.М. Гальченко, Л.А. Гнатенко, Н.М. Зубкова, О.П. Степченко, С.О. Булатова, І.А. Сергеєва, О.О. Хамрай. Загальна чисельність штату на 01.01.2000 — 30 співробітників.
- Вивчення історії Національної бібліотеки України та основних етапів її розвитку (1918-1996 рр.), формування її фонду, організації бібліотечних технологій, розвитку науково-організаційної та науково-дослідної діяльності як національної та всеукраїнської наукової бібліотеки.
- Розробка теоретичних та науково-методичних питань організації, систематизації та науково-інформаційного опису особових архівних фондів діячів науки, створення концепції архівної спадщини вченого. фондів, методик каталогізації документальних рукописних масивів рівня архівного фонду, групи фондів, колекції, тематичної групи документів, справ та окремих документів. Опубліковані на CD-ROM каталог і тексти єврейських фоноваликів.
- Створення теоретичних та науково-практичних засад системної репрезентації бібліотечних книжкових та рукописних фондів у Державному реєстрі коллекційних фондів та зібрань на комплексній базі встановлення їх походження, історії, реконструкції складу і змісту фондів. Введення нового масиву документів в науковий та суспільний обіг України через створення сучасної системного науково-довідкового апарату.
- Наукове-археографічне вивчення організації фондів, проведення робіт по науково-технічній обробці існуючих фондів та експетризі змісту і складу фондів.
- Вдосконалення науково-інформаційного забезпечення наукових досліджень з використанням традиційних і сучасних інформаційних технологій. Проведені роботи по створенню баз даних на архіви та архівні установи “Археобібліобази” (разом з Головним архівним управлінням та Інститутом української археографії та документознавства імені М.С. Грушевського) та “Фонди ІР” — на колекційні особові архівні фонди.
Видавнича діяльність. Результати роботи співробітників відділу рукописів були опубліковані в численних наукових дослідженнях, збірниках наукових праць відділу. Огляди фондів, монографічні дослідження, збірники наукових праць, публікації документів відображають наукову розробку рукописних фондів відділу та дослідження у галузі археографії, архівістики, палеографії, кодикології, джерелознавства та ін. Основна увага спрямована на підготовку архівних довідників та розробку питань використання фондів. За період існування Інституту рукопису підготовлено понад 400 наукових праць, окремих статтей, науково-довідкових видань.
Copyright © 1997-2001, Любов Дубровіна,
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua