Про основи національної безпеки України ЗАКОН УКРАЇНИ 19 червня 2003 року N 964-IV

• Цей Закон відповідно до пункту 17 частини першої статті 92 Конституції України визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності.

  Стаття 1. Визначення термінів

• Наведені в цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
  • національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам;
  • національні інтереси - життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток;
  • загрози національній безпеці - наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України;
  • Воєнна організація держави - сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх загроз;
  • правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією і законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

  Стаття 2. Правова основа національної безпеки

• Правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція, цей та інші закони України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.
• Відповідно до цього Закону розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України. Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України є документами, обов'язковими для виконання, і основою для розробки конкретних програм за складовими державної політики національної безпеки.

  Стаття 3. Об'єкти національної безпеки

• Об'єктами національної безпеки є:
  • людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;
  • суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;
  • держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

  Стаття 4. Суб'єкти забезпечення національної безпеки

• Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:
  • Президент України;
  • Верховна Рада України;
  • Кабінет Міністрів України;
  • Рада національної безпеки і оборони України;
  • міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
  • Національний банк України;
  • суди загальної юрисдикції;
  • прокуратура України;
  • місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;
  • Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;
  • громадяни України, об'єднання громадян.

  Стаття 5. Принципи забезпечення національної безпеки

• Основними принципами забезпечення національної безпеки є:
  • пріоритет прав і свобод людини і громадянина;
  • верховенство права;
  • пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;
  • своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;
  • чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;
  • демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;
  • використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.
• Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.
• Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

  Стаття 6. Пріоритети національних інтересів

• Пріоритетами національних інтересів України є:
  • гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;
  • розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;
  • захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;
  • зміцнення політичної і соціальної стабільності в суспільстві;
  • забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;
  • створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;
  • збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;
  • забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;
  • розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;
  • інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

  Стаття 7. Загрози національним інтересам і національній безпеці України

• На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:
  • у зовнішньополітичній сфері:
    • посягання на державний суверенітет України та її територіальну цілісність, територіальні претензії з боку інших держав;
    • спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;
    • воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні війни (конфлікти) в різних регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;
  • у сфері державної безпеки:
    • розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб;
    • загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; поширення корупції, хабарництва в органах державної влади, зрощення бізнесу і політики, організованої злочинної діяльності;
    • злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширення міжнародного тероризму;
    • загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України;
    • можливість незаконного ввезення в країну зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;
    • спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;
    • прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;
  • у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
    • поширення зброї масового ураження і засобів її доставки;
    • недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності;
    • нелегальна міграція;
    • можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами;
    • нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;
    • небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;
    • повільність у здійсненні та недостатнє фінансове забезпечення програм реформування Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України;
    • накопичення великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, вибухових речовин;
    • незавершеність договірно-правового оформлення і недостатнє облаштування державного кордону України;
    • незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей;
  • у внутрішньополітичній сфері:
    • порушення з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування Конституції і законів України, прав і свобод людини і громадянина, в тому числі при проведенні виборчих кампаній, недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції і виконання законів України;
    • можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин та релігійних громад;
    • загроза проявів сепаратизму в окремих регіонах України;
    • структурна та функціональна незбалансованість політичної системи суспільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національній безпеці;
  • в економічній сфері:
    • істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвестиційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного потенціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційного розвитку;
    • ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері економіки;
    • нестабільність у правовому регулюванні відносин у сфері економіки, в тому числі фінансової (фіскальної) політики держави; відсутність ефективної програми запобігання фінансовим кризам; зростання кредитних ризиків;
    • критичний стан основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення; загострення проблеми підтримання в належному технічному стані ядерних об'єктів на території України;
    • недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;
    • критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;
    • нераціональна структура експорту з переважно сировинним характером та низькою питомою вагою продукції з високою часткою доданої вартості;
    • велика боргова залежність держави, критичні обсяги державних зовнішнього і внутрішнього боргів;
    • небезпечне для економічної незалежності України зростання частки іноземного капіталу у стратегічних галузях економіки;
    • неефективність антимонопольної політики та механізмів державного регулювання природних монополій, що ускладнює створення конкурентного середовища в економіці;
    • критичний стан з продовольчим забезпеченням населення;
    • неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження, що створює загрозу енергетичній безпеці держави;
    • "тінізація" національної економіки;
    • переважання в діяльності управлінських структур особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними;
  • у соціальній та гуманітарній сферах:
    • невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх здійснення визначеним соціальним пріоритетам;
    • неефективність державної політики щодо підвищення трудових доходів громадян, подолання бідності та збалансування продуктивної зайнятості працездатного населення;
    • криза системи охорони здоров'я і соціального захисту населення і, як наслідок, небезпечне погіршення стану здоров'я населення; поширення наркоманії, алкоголізму, соціальних хвороб;
    • загострення демографічної кризи;
    • зниження можливостей здобуття якісної освіти представниками бідних прошарків суспільства;
    • прояви моральної та духовної деградації суспільства;
    • зростання дитячої та підліткової бездоглядності, безпритульності, бродяжництва;
  • у науково-технологічній сфері:
    • наростаюче науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;
    • неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулювання інноваційної діяльності;
    • низька конкурентоспроможність продукції;
    • нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії;
    • зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологічних підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недосконалість механізмів захисту прав інтелектуальної власності;
    • відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;
  • в екологічній сфері:
    • значне антропогенне порушення і техногенна перевантаженість території України, зростання ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів;
    • нераціональне, виснажливе використання мінерально-сировинних природних ресурсів як невідновлюваних, так і відновлюваних;
    • неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобильської катастрофи;
    • погіршення екологічного стану водних басейнів, загострення проблеми транскордонних забруднень та зниження якості води; загострення техногенного стану гідротехнічних споруд каскаду водосховищ на р. Дніпро;
    • неконтрольоване ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин, матеріалів і трансгенних рослин, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин і організмів, екологічно необгрунтоване використання генетично змінених рослин, організмів, речовин та похідних продуктів;
    • неефективність заходів щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;
    • небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;
    • посилення впливу шкідливих генетичних ефектів у популяціях живих організмів, зокрема генетично змінених організмів, та біотехнологій;
    • застарілість та недостатня ефективність комплексів з утилізації токсичних і екологічно небезпечних відходів;
  • в інформаційній сфері:
    • прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;
    • поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;
    • комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;
    • розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави або спрямована на забезпечення потреб та національних інтересів суспільства і держави;
    • намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

  Стаття 8. Основні напрями державної політики з питань національної безпеки

• З урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, захисті суверенітету і територіальної цілісності України, безпеки її прикордонного простору, піднесенні економіки країни, забезпеченні особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина, викоріненні злочинності, вдосконаленні системи державної влади, зміцненні законності і правопорядку та збереженні соціально-політичної стабільності суспільства, зміцненні позицій України у світі, підтриманні на належному рівні її оборонного потенціалу і обороноздатності, радикальному поліпшенні екологічної ситуації.
• Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є:
  • у зовнішньополітичній сфері - проведення активної міжнародної політики України з метою:
    • створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;
    • запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав;
    • забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору при збереженні добросусідських відносин і стратегічного партнерства з Російською Федерацією, іншими країнами Співдружності Незалежних Держав, а також з іншими державами світу;
    • сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;
    • участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки;
    • участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом, протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового ураження і засобів її доставки;
    • адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;
  • у сфері державної безпеки:
    • реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективності її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації діяльності правоохоронних органів, покращення їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;
    • зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохоронних, розвідувальних і контррозвідувальних органів України для боротьби з організованою злочинністю та наркобізнесом;
    • участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з міжнародною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;
    • відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками продукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;
  • у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:
    • прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні; перехід до комплектування Збройних Сил України на контрактній основі;
    • здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;
    • посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єктів; активізація робіт з утилізації зброї;
    • впровадження системи демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави;
    • забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей;
    • дотримання угод щодо тимчасового розташування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;
    • прискорення процесу делімітації та демаркації кордонів України;
    • боротьба з організованими злочинними угрупованнями, в тому числі міжнародними, які намагаються діяти через державний кордон України, в пунктах пропуску та виключній (морській) економічній зоні України;
    • поглиблення транскордонного співробітництва з суміжними державами;
  • у внутрішньополітичній сфері:
    • забезпечення неухильного додержання конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади з метою зміцнення демократії, духовних та моральних підвалин суспільства; підвищення ефективності функціонування політичних інститутів влади;
    • створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конституційних прав людини і основних свобод;
    • забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаєморозуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;
    • забезпечення прозорості в діяльності державних органів, прийнятті управлінських рішень, інформованості населення, зміцнення на цій основі його довіри до владних інститутів;
    • створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування;
    • формування і вдосконалення політико-правових, соціально-економічних та духовно-культурних засад етнонаціональної стабільності, відпрацювання ефективних механізмів узгодження інтересів етнічних спільнот та розв'язання міжнаціональних суперечностей;
    • забезпечення міжконфесійної стабільності та запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України;
  • в економічній сфері:
    • забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;
    • прискорення прогресивних структурних та інституціональних змін в економіці, поліпшення інвестиційного клімату, підвищення ефективності інвестиційних процесів; стимулювання випереджувального розвитку наукоємних високотехнологічних виробництв;
    • вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного механізму державного регулювання природних монополій;
    • подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи, оздоровлення фінансово-кредитної сфери та припинення відпливу капіталів за кордон, зменшення позабанківського обігу грошової маси;
    • забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери, внутрішньої і зовнішньої захищеності національної валюти, її стабільності, захисту інтересів вкладників, фінансового ринку;
    • здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;
    • забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення;
    • забезпечення продовольчої безпеки;
    • захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту - поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;
    • посилення участі України у міжнародному поділі праці, розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у європейську і світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях;
  • у науково-технологічній сфері:
    • посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інноваційної діяльності в Україні;
    • поетапне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу позабюджетних асигнувань;
    • створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;
    • забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної власності;
    • забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сільськогосподарських і військових об'єктів, споруд та інженерних мереж;
  • в екологічній сфері:
    • здійснення комплексу заходів, які гарантують екологічну безпеку ядерних об'єктів і надійний радіаційний захист населення та довкілля, зведення до мінімуму впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
    • впровадження у виробництво сучасних, екологічно безпечних, ресурсо- та енергозберігаючих технологій, підвищення ефективності використання природних ресурсів, розвиток технологій переробки та утилізації відходів;
    • поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;
    • стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;
    • недопущення неконтрольованого ввезення в Україну екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів, збудників хвороб, небезпечних для людей, тварин, рослин, організмів;
    • реалізація заходів щодо зменшення негативного впливу глобальних екологічних проблем на стан екологічної безпеки України, розширення її участі у міжнародному співробітництві з цих питань;
  • у соціальній та гуманітарній сферах:
    • істотне посилення соціальної складової економічної політики, реальне підвищення життєвого рівня населення, передусім на основі піднесення вартості оплати праці, своєчасної виплати заробітної плати та гарантованих законом соціальних виплат, посилення цільової спрямованості матеріальної підтримки, зниження рівня безробіття;
    • створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшарування в суспільстві;
    • збереження та зміцнення демографічного і трудоресурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;
    • створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ;
    • ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;
  • в інформаційній сфері:
    • забезпечення інформаційного суверенітету України;
    • вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розвитку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження новітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну;
    • активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують національній безпеці України;
    • забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері і переслідування журналістів за політичні позиції;
    • вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

  Стаття 9. Повноваження суб'єктів забезпечення національної безпеки

• Відповідно до Конституції і законів України:
  • Президент України як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;
  • Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України;
  • Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України;
  • Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю;
  • Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України;
  • міністерства, Служба безпеки України та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки;
  • місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції;
  • Воєнна організація держави забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів; протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру;
  • правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів;
  • суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України;
  • прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до Конституції України та Закону України "Про прокуратуру України";
  • громадяни України через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

  Стаття 10. Основні функції суб'єктів забезпечення національної безпеки України

• Основними функціями суб'єктів забезпечення національної безпеки є:
  • вироблення і періодичне уточнення Стратегії національної безпеки України і Воєнної доктрини України, доктрин, концепцій, стратегій і програм у сфері національної безпеки, планування і здійснення конкретних заходів щодо протидії і нейтралізації загроз національним інтересам України;
  • створення нормативно-правової бази, необхідної для ефективного функціонування системи національної безпеки;
  • удосконалення її організаційної структури;
  • комплексне кадрове, фінансове, матеріальне, технічне, інформаційне та інше забезпечення життєдіяльності складових (структурних елементів) системи;
  • підготовка сил та засобів суб'єктів системи до їх застосування згідно з призначенням;
  • постійний моніторинг впливу на національну безпеку процесів, що відбуваються в політичній, соціальній, економічній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній, воєнній та інших сферах, релігійному середовищі, міжетнічних стосунках; прогнозування змін, що відбуваються в них, та потенційних загроз національній безпеці;
  • систематичне спостереження за станом і проявами міжнародного та інших видів тероризму;
  • прогнозування, виявлення та оцінка можливих загроз, дестабілізуючих чинників і конфліктів, причин їх виникнення та наслідків прояву;
  • розроблення науково обгрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо прийняття управлінських рішень з метою захисту національних інтересів України;
  • запобігання та усунення впливу загроз і дестабілізуючих чинників на національні інтереси;
  • локалізація, деескалація та врегулювання конфліктів і ліквідація їх наслідків або впливу дестабілізуючих чинників;
  • оцінка результативності дій щодо забезпечення національної безпеки та визначення витрат на ці цілі;
  • участь у двосторонньому і багатосторонньому співробітництві в галузі безпеки, якщо це відповідає національним інтересам України;
  • спільне проведення планових та оперативних заходів у рамках міжнародних організацій та договорів у галузі безпеки.

  Стаття 11. Контроль за здійсненням заходів щодо забезпечення національної безпеки

• Контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

  Стаття 12. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.
2. З набранням чинності цим Законом втрачає чинність Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, схвалена Постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 року (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., N 10, ст. 85; 2001 р., N 9, ст. 38).

Президент України                     Л. КУЧМА
м.Київ, 19 червня 2003 року
N 964-IV

---

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua