Тарелін Анатолій Олексійович
 |
Народився в 1940 року в м. Орлі в родині військовослужбовця. У 1965 р. закінчив енергомашинобудівний факультет Харківського політехнічного інституту за фахом «Турбобудування». Розпочав трудову діяльність у Харківському філіалі Інституту механіки АН УРСР (нині Інститут проблем машинобудування ім. А.М. Підгорного НАН України) під керівництвом академіка Л.О. Шубенка-Шубіна. В 1974 р. Анатолій Олексійович захистив кандидатську дисертацію на тему «Конструювання оптимальних робочих лопаток останніх ступенів парових турбін великої потужності». Під час її обговорення відомий учений-енергетик професор Ленінградського політехнічного інституту І.І. Кирилов відзначив, що вперше у вітчизняній практиці турбобудування запропоновано формалізовані методи, що дають змогу конструювати й обирати на заключній стадії проектування варіанти лопаток не суб’єктивно, а ґрунтуючись на об’єктивному аналізі великої кількості конструкцій, розрахунки яких здійснені не «вручну», а в автоматизованому режимі.
Протягом 1977–1985 рр. А.О. Тарелін працював ученим секретарем Інституту проблем машинобудування. У 1985 р. очолив відділ загальнотехнічних досліджень в енергомашинобудуванні (на цей час — відділ загальнотехнічних досліджень в енергетиці), який підтримує традиції наукової школи, заснованої академіком Л.О. Шубенком-Шубіним. У 1994 р. Анатолій Олексійович захистив докторську дисертацію на тему «Життєвий цикл і ефективність останнього ступеня парових турбін». Упродовж 2000–2009 рр. працював директором з наукової роботи Інституту проблем машинобудування. У 2006 р. його обрано членом-кореспондентом НАН України за фахом «Енергомашинобудування».
Наукові інтереси вченого охоплюють широке коло проблем сучасного енергомашинобудування й енергетики. А.О. Тарелін зробив істотний внесок у розвиток теорії та інженерної практики проектування проточних частин турбомашин. Він представив у формалізованому математичному вигляді технологічні особливості виробництва лопаткових апаратів турбомашин і запропонував методики їх обліку на етапі проектування.
Одним із досягнень творчого колективу під керівництвом Анатолія Олексійовича було створення і впровадження в енергомашинобудівній галузі першої в СРСР системи автоматизованого проектування турбінних ступенів (САПР «Лопатка»), у якій було реалізовано методи комплексного оптимального проектування останнього ступеня турбіни з урахуванням вимог термогазодинаміки, статичної й динамічної міцності, конструювання, технології та умов експлуатації. Цю систему в 90-і роки ХХ сторіччя успішно використовувало ВАТ «Турбоатом» (м. Харків) при проектуванні останніх ступенів різної модифікації. Методи і програми проектування було впроваджено практично на всіх підприємствах енергомашинобудівної галузі України, СНД і країн далекого зарубіжжя. Розроблені при створенні САПР модельнопрограмні комплекси мають універсальний характер. Їх використовують також при проектуванні елементів авіаційних двигунів, а недавно вони одержали високу оцінку генерального конструктора ДП «Івченко-Прогрес» члена-кореспондента НАН України Ф.М. Муравченка.
Створена під керівництвом ученого технологія обробки складних криволінійних поверхонь типу турбінних лопаток у кілька разів перевищує продуктивність традиційних технологій, забезпечує високу якість продукту і виключає ручну працю.
На основі теоретичних, експериментальних і натурних досліджень електрофізичних явищ у парових турбінах А.О. Тарелін уперше у світовій практиці обґрунтував існування електричних зарядів великої густини у волого-паровому середовищі при білязвукових швидкостях потоку. Це відкриття допомогло розробити теоретичні і практичні методи раціонального керування електрофізичними явищами у проточній і вихлопній частинах турбін, знайти принципово нові практичні рішення, спрямовані на підвищення ефективності й надійності турбін, а також запропонувати нетрадиційні методи їхньої діагностики.
На сьогодні Анатолій Олексійович продовжує дослідження в енергетиці. Творчий колектив під його керівництвом успішно розробляє теоретичні основи, методи та практичні рекомендації підвищення ефективності й надійності паротурбінних установок шляхом оптимізації режимних параметрів функціонування ТЕС і ТЕЦ, що працюють у сучасних умовах енергоринку. Триває робота над створенням нових технологій активації робочих середовищ, коли, залежно від необхідної якості води, використовують кавітаційне аерування, магнітну обробку, кавітаційно-променеве знезаражування, елект родеіонізацію, іонізацію та ін., а також оригінальні апарати для їх реалізації.
Результати наукової діяльності А.О. Тареліна висвітлено в 174 публікаціях, серед яких чотири монографії (у співавторстві): «Оптимальное проектирование последней ступени мощных паровых турбин» (1980), «Основы теории и методы создания оптимальной последней ступени паровых турбин» (2001), «Turbine Steam Chemistry and Co rrosion. Electrochemistry in Turbines» (2001), «Створення парових турбін нового покоління потужністю 325 МВт» (2009). Він має також 25 винаходів.
Учений керує підготовкою аспірантів і докторантів, входить до складу спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій, редакційної колегії міжнародного журналу «Проблеми машинобудування». Він є членом Науково-технічної ради Мінпаливенерго з питань паливно-енергетичного комплексу, Комісії з промислових газових турбін при ВФТПЕ НАН України.
У 1982 р. А.О. Тареліну присуджено премію імені академіка Г.Ф. Проскури НАН України за цикл праць у сфері енергомашинобудування, а в 2009 р. він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки за створення парових турбін нового покоління потужністю 325 МВт.
Джерело інформації: Вісник НАН України. — 2010. — N 10
Бібліографія публікацій А. О. Тареліна
(за даними Українського реферативного журналу "Джерело")
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua