Соскін Марат Самуїлович
 |
Народився 8 квітня 1929 р. у Києві. Після закінчення з відзнакою в 1952 р. Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка працював керівником спектральної лабораторії на заводі вторинних металів (м. Донецьк).
У 1956 р. Марат Самуїлович вступив до аспірантури Інституту фізики АН УРСР, з яким відтоді пов’язана вся його наукова діяльність. Під керівництвом академіка А.Ф. Прихотько він розпочав дослідження екситонних ефектів у молекулярних кристалах. Разом із М.С. Бродіним та А.Ф. Прихотько він уперше встановив істотне порушення дисперсійних співвідношень Крамерса-Кроніга в околі екситонних смуг при низьких температурах, пов’язане з просторовою дисперсією екситонів. Успішно закінчивши навчання в аспірантурі, М.С. Соскін у 1961 р. захистив кандидатську дисертацію.
Саме в цей час в Інституті розпочато дослідження в галузі оптичної квантової електроніки, фізики лазерів та голографії. Марат Самуїлович одним із перших почав розробляти цей напрям. Завдяки його з усиллям в Інституті потужного розвитку набули дослідження лазерів із переналаштуванням частоти генерації. У 1963 р. були запатентовані дисперсійні резонатори лазерів, за допомогою яких уперше здійснено переналаштування частоти генерації твердотільних лазерів. Розроблено методи лазерної спектроскопії лазерних середовищ, зокрема неодимового скла з неоднорідними смугами підсилення. Наприкінці 60-х років Інститут став відомим у СРСР центром досліджень лазерів із переналаштованою будовою частоти випромінювання, а М.С. Соскін — одним із лідерів цього напряму, керівником (з 1966 р.) відділу оптичної квантової електроніки лазерів з переналаштуванням частоти випромінювання. У 1969 році він захистив докторську дисертацію, а в 1972 р. йому присуджено звання професора.
За розроблення фізичних основ керування частотою вимушеного випромінювання та створення комплексу лазерів із переналаштуванням частоти випромінювання колектив науковців інституту, до складу якого ввійшов і Марат Самуїлович, у 1974 р. був удостоєний Державної премії УРСР у галузі науки і техніки. Пізніше результати своїх досліджень учений узагальнив у першій у світі (з цієї проблематики) монографії «Перестраиваемые лазеры» (1982), написаній у співавторстві із С.П. Аноховим і Т.Я. Марусій.
У середині 60-х років М.С. Соскін дійшов висновку, що під час запису голограм саме лазерне поле може бути об’єктом запису та відтворення. Крім цього, сигнальний і опорний промені абсолютно рівноправні. Тому за допомогою голограми можна відтворювати опорний промінь, використовуючи сигнальний, тобто перетворювати «дефектний» лазерний промінь у промінь із досконалим хвильовим фронтом. Логічним розвитком цих ідей стала динамічна голографія, яка могла оптимально вирішувати завдання корекції випромінювання імпульсних лазерів і стала новим напрямом на межі голографії, квантової електроніки та нелінійної оптики.
Основи динамічної голографії заклали М.С. Соскін, С.Г. Одулов, А.І. Хижняк, М.С. Бродін та А.О. Борщ. У 70-х роках дослідження процесів запису динамічних ґраток і пошук ефективних матеріалів запису динамічних голограм стали основними в діяльності Марата Самуїловича й очолюваного ним відділу. Надзвичайно плідними виявилися дослідження чотири-променевої взаємодії у фоторефрактивних кристалах. Роботи Інституту в цьому напрямі одержали широке визнання — у світовій літературі утвердився термін «київська школа фоторефракції». У 1982 р. М.С. Соскін, М.С. Бродін та С.Г. Одулов за цикл робіт із динамічної голографії були вдостостоєні Державної премії СРСР, а в 1991 р. за монографію «Лазери на динамічних гратках» М.С. Соскіна, С.Г. Одулова та А.І. Хижняка відзначено премією імені К.Д. Синельникова НАН України. У 1988 р. М.С. Соскіна обрано членом-кореспондентом НАН України.
У 90-х роках Марат Самуїлович розпочав дослідження в новому актуальному напрямі — у галузі сингулярної оптики. Тоді ж запропоновано та реалізовано «вилкові» голограми, за допомогою яких можна синтезувати промені з довільною системою оптичних вихорів, вивчено основні характеристики оптичних вихорів та розроблено методику їх вимірювання, генеровано другу сингулярну гармоніку при взаємодії вихрового променя з нелінійним кристалом, що започаткувало нелінійну сингулярну оптику. На ці перші роботи існує більше як 700 покликань. М.С. Соскін разом зі своїм учнем М.В. Васнєцовим за серію робіт «Утворення дислокацій хвильових фронтів при проходженні світла через кристали» одержали у 2000 р. премію ім. А.Ф. Прихотько НАН України.
Цикл робіт із теорії орбітального кутового моменту — оптичних променів, — притаманного тільки вихоровим пучкам, які М.С. Соскін та О.Я. Бекшаєв виконували у 2001–2008 рр., був підтверджений експериментально у відділі оптичної квантової електроніки. Уперше виміряно і досліджено «оптичні діаболи», притаманні поляризаційним сингулярним полям. Передбачено й синтезовано нові U-сингулярності частково когерентних оптичних полів (разом із П.В. Полянським). М.С. Соскін розпочав дослідження в новому розділі сингулярної оптики — динамічній сингулярній оптиці, які допомогли вперше встановити топологічний сценарій народження та анігіляції оптичних сингулярностей.
Марат Самуїлович — авторитетний учений, праці якого відомі фахівцям далеко за межами України, підтвердженням чого — понад чотири тисячі покликань на його роботи в міжнародних журналах. Він бере участь у роботі оргкомітетів численних наукових конференцій, учених рад із квантової електроніки, голографії та фізики твердого тіла, редколегій провідних журналів («Optics Communications», «Український фізичний журнал», «Квантовая электроника», «Фізика напівпровідників, квантова та оптоелектроніка» та ін).
З 1966 р. учений очолює відділ оптичної квантової електроніки Інституту, на базі якого було створено три наукові лабораторії, одна з яких у 1995 р. перетворена в Міжнародний центр «Інститут прикладної оптики» НАН України.
Під його керівництвом захищено близько двох десятків кандидатських та п’ять докторських дисертацій. Один із його учнів — С.Г. Одулов — обраний членом-кореспондентом НАН України.
Джерело інформації: Вісник НАН України. — 2009. — N 4
Бібліографія публікацій М. С. Соскіна
(за даними Українського реферативного журналу "Джерело")
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua