Портенко Микола Iванович
 |
Народився 23 лютого 1942 р. на Черкащині в сім'ї вчителів. Наукову діяльність розпочав ще у студентські роки, навчаючись на механіко-математичному факультеті Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1958—1963). Тут він слухав лекції Й.І. Гіхмана, А.В. Скорохода, М.Й. Ядренка. Під впливом цих відомих математиків формувалися наукові інтереси майбутнього вченого. Після закінчення університету М.І. Портенко вступив до аспірантури при механіко-математичному факультеті, яку закінчив у 1966 р., захистивши під керівництвом Й.І. Гіхмана кандидатську дисертацію «Некоторые результаты теории аддитивных функционалов от марковских процессов» (1967). Під час перебування в аспірантурі протягом року служив в армії.
У 1966 р. М. І. Портенко переїхав у Донецьк. Тут, в Інституті прикладної математики і механіки НАН України, Микола Іванович плідно працює, поєднуючи наукову роботу з педагогічною діяльністю в Донецькому державному університеті. Вагомі результати він одержав, досліджуючи невід'ємні адитивні функціонали від марковських процесів, зокрема ті, що стосуються встановлення граничних теорем для кількості перетинів дискретною апроксимацією багатовимірного дифузійного процесу межі даної області.
У 1972 р. М. І. Портенко повертається до Києва і починає працювати в Інституті математики АН УРСР в очолюваному А.В. Скороходом відділі теорії випадкових процесів. Співпраця з цим видатним вченим мала великий вплив на творчість Миколи Івановича і на вибір ним напрямів досліджень. Уже на початку роботи у відділі він зацікавився проблемою побудови математичної моделі явища дифузії, для якої основні дифузійні характеристики — вектор переносу та матриця дифузії — не є локально обмеженими функціями. Використовуючи та розвиваючи аналітичні методи, що ґрунтуються на теорії теплових та параболічних потенціалів, а також методи стохастичного аналізу, М.І. Портенко вперше побудував важливі класи квазідифузійних процесів з достатньо регулярною матрицею дифузії і вектором переносу, який є локально необмеженим та інтегрованим у деякому достатньо високому степені, або являє собою узагальнену функцію типу похідної від міри, зосередженої на деякій достатньо гладкій поверхні. Результати досліджень з даної тематики були підсумовані у докторській дисертації, яку Микола Іванович успішно захистив у 1978 р., а також у його монографії «Обобщенные диффузионные процессы» (вона була перекладена англійською мовою).
Наукові досягнення М. І. Портенка дістали високу оцінку А.М. Колмогорова, А.В. Скорохода, В.С. Королюка, М.В. Крилова та інших математиків. Водночас група французьких учених звернула увагу на важливе прикладне значення узагальнених дифузійних процесів. Зокрема, виявилося, що дифузійні процеси з узагальненим вектором переносу застосовуються при моделюванні фізичних процесів, які відбуваються у серцевині ядерного реактора.
У 80—90-х роках М. І. Портенко, розвиваючи свої попередні ідеї, створює нові методи для побудови найзагальніших класів узагальнених дифузійних процесів та їх якісного аналізу. Більшість результатів досліджень цього періоду увійшла до монографії вченого «Дифузія в середовищах з напівпрозорими мембранами» та «Процеси дифузії в середовищах з мембранами».
Активні зусилля спрямовує Микола Іванович на підготовку і виховання молодих кадрів для наукових установ та навчальних закладів країни. Головний редактор наукового журналу "Theory of Stochastic Processes".
Джерело інформації: Вісник НАН України. — 2002. — N 2.
Бібліографія публікацій М. І. Портенка
(за даними Українського реферативного журналу "Джерело")
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua