Поляков Микола Сергійович
18.V.1903, Катеринослав (тепер Дніпропетровськ) — 5.ХІІ.1991 (Дніпропетровськ)Учений у галузі гірничої справи, академік Академії наук УРСР (1967), заслужений діяч науки УРСР (1978).
Після закінчення реального училища став студентом хімічного відділення Дніпропетровського університету та одночасно вступив для навчання у Дніпропетровський гірничий інститут на гірничоексплуатаційну спеціальність. По закінченні інституту в 1926 р. Миколу Сергійовича запросили залишитись для викладацької роботи. У Дніпропетровському гірничому інституті він викладав 38 років, у 1934-1963 рр. завідував кафедрою, а з 1948 по 1961 рік працював проректором з наукової роботи.
Як висококваліфікований фахівець, М. С. Поляков отримав можливість виїхати до Германії для вивчення досвіду проектування й експлуатації шахт. Центральним об’єктом його наукових інтересів вже в цей час є механізація рудникового транспорту, завдяки якій стає можливим єдиний виробничий процес видобутку корисних копалин. В подальшому вчений розвинув цей напрямок досліджень, зокрема організував щорічне видання наукових збірників “Питання рудникового транспорту”. Таким чином, академік М.С. Поляков став засновником Дніпропетровської наукової школи рудникового транспорту.
У довоєнні роки М. С. Поляков заявляє про себе як дослідник рудникових конвеєрних установок. Під його науковим керівництвом проведена величезна робота з аналізу й вибору оптимальної схеми централізованого управління конвеєрними лініями в шахтах. Ще у 1930-і рр. вчений вперше поставив питання про транспортування людей до місць праці у шахтах, розробив основні правила безпеки при перевезенні людей до підземних виробіток. У 1939 р. він отримав вчене звання професора. М. С. Поляков – один із засновників дисципліни “Рудниковий транспорт” у вітчизняній вищій школі. У 1944 р. вийшов друком посібник “Курс рудникового транспорту” (у співавторстві з А. О. Співаковським), котрий став фактично першою у вітчизняній науці працею з подібної тематики і отримав широке визнання.
Після Великої Вітчизняної війни М. С. Поляков керує кафедрою рудникового транспорту та лабораторією в гірничому інституті. Одночасно з 1945 року працює завідувачем відділом комплексної механізації в Інституті гірничих справ Академії наук. Тоді ж його обирають членом-кореспондентом Академії наук УРСР. У 1960 р. вчений отримав ступінь доктора технічних наук.
Успішний розвиток гірничовидобувної промисловості нерозривно пов’язаний із механізацією шахтного транспорту. Протягом всього життя М. С. Поляков виконав фундаментальні дослідження в галузі теоретичних основ гірничого транспорту та механізації процесів розробки корисних копалин. Основні його праці присвячені розробці фізичних основ теорії і роботи гірничих транспортних машин, новим методам їх обрахунку, механізації гірничих робіт при підземному й відкритому способах розробки родовищ. Тобто головною метою роботи вченого був пошук нових видів машин, котрі могли б значно зменшити тягар шахтарської праці та водночас збільшити обсяги видобутку корисних копалин. Під керівництвом М. В. Полякова створена нова технологія підземної розробки родовищ марганцевої руди та бурого вугілля в Україні, сконструйовані та введені в дію нові, ефективніші типи гірничих і транспортних машин.
Вчений надав неоціненну наукову допомогу в будівництві, реконструкції і відновленні шахт Донбасу. Як визнаний спеціаліст, М. С. Поляков взяв активну участь у складанні генерального плану механізації шахт Донбасу, в розробці Правил безпеки в шахтах та п’ятирічного плану розвитку буро-вугільної промисловості України, котрий передбачав заміну ручної праці складними машинами.
Головною ідеєю життя М. С. Полякова, яку він виношував цілі десятиліття, було створення багатопрофільного науково-дослідного інституту для дослідження проблем гірничої справи на потребу всієї України. Узагальнивши попередній досвід, Микола Сергійович розробив тематику діяльності майбутнього інституту. Від ідеї до її втілення треба було пройти нелегкий шлях, здебільшого по кабінетах посадовців, але й тут Микола Сергійович виявив неабияку витримку і не зупинявся перед труднощами.
Титанічні зусилля М. С. Полякова нарешті увінчалися успіхом. Спочатку у 1962 році виникає Дніпропетровський філіал Інституту механіки АН УРСР. Керівником цього філіалу та одночасно завідуючим відділом у ньому стає М. С. Поляков. У 1967 році на базі цього філіалу нарешті був утворений окремий науково-дослідний Інститут геотехнічної механіки в системі вітчизняної Академії наук. У 1967 році вчений за свої заслуги був обраний академіком Академії наук України.
М. С. Поляков очолював своє дітище у 1967-1975 рр., до виходу на пенсію за станом здоров’я. Фактично за декілька років під керівництвом академіка Полякова відбулося становлення інституту, укомплектування його науковими та конструкторськими кадрами, створена лабораторна база. Інститут геотехнічної механіки став головним науковим центром країни з питань розробки покладів корисних копалин на великих глибинах, на нього була покладена відповідальність за координування напрямків та рівень науки в країні в цій галузі, а також за практичне впровадження наукових досягнень. Ці свої функції інститут зберігає і розвиває впродовж кількох десятиліть. Сьогодні він входить до системи Національної Академії наук України. Між іншим, саме на базі Інституту геотехнічної механіки був створений і діє Придніпровський науковий центр Національної Академії наук України.
Академік М.С. Поляков опублікував понад 300 друкованих робіт, є автором 30 винаходів. Серед учнів М.С. Полякова 66 докторів і кандидатів наук. За свою плідну працю на ниві вітчизняної гірничої науки вчений був удостоєний 12 урядових нагород: 3 ордена Леніна (на той час найвища нагорода в державі), 2 ордена Трудового Червоного Прапора, орден "Знак Пошани", медаль "За відновлення вугільних шахт Донбасу", знаки "Шахтарська слава" всіх трьох ступенів та низку інших. За величезну роботу з оптимізації шляхів розробки корисних копалин у 1978 році академік Микола Сергійович Поляков отримав звання "Заслужений діяч науки УРСР".
Джерело інформації: Дніпропетровщина: регіональний інформаційний портал
[Last accessed 03.02.2008]
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ
www.nbuv.gov.ua