А.М.Панчук,

кандидат технічних наук, доцент,

докторант кафедри інформаційних технологій НАДУ

Процеси еволюції інформаційних артефактів управління

У статті розглядаються особливості процесів комунікації у сфері державного управління. Множинність та розгалуженість цих процесів ускладнюють їх розуміння та дослідження. Використання принципів динаміки інформаційних артефактів управління, які запропоновані автором, дають змогу формально визначати типові операції перетворення управлінської інформації як фазові траєкторії у багатовимірному інформаційному просторі управління. У результаті, процеси еволюції управлінської інформації можуть бути визначені з математичною строгістю, як об’єктивні процеси, що підпорядковані загальним законам та законам динаміки інформаційних артефактів управління.

Ключові слова: інформаційний простір управління, інформаційний артефакт, інформаційний суб’єкт комунікації, рівні інформації, кванти змісту, принципи відбору.

 

Ефективне використання інформації у сфері державного управління стає особли­во актуальним за умови становлення в Україні інформаційного суспільства та впрова­дження у практику електронного урядування. Складність процесів перетворення ін­формації пов’язана, у першу чергу, з їх динамічністю та мінливістю. Використання принципів динаміки інформаційних артефактів управління, про яку мова піде далі, дає змогу структурувати та, як наслідок, спростити деякі з проблем, що при цьому ви­никають.

Останні дослідження і публікації. У публікаціях, що пов’язані з проблемати­кою державного управління, практично не розглядаються питання дослідження самої інформації як субстанції комунікативних процесів управління. Цей термін застосову­ється у комбінованих поняттях, таких як “інформаційні технології”, “інформаційні системи”, “інформаційне суспільство” тощо.

Проблематика динаміки інформаційних артефактів управління досліджувалася автором, наприклад, у публікаціях [1, 2].

Постановка проблеми. Процеси комунікації у державному управлінні проявля­ють себе як множинні та розгалужені процеси передавання та перетворення інформа­ції, а точніше – інформаційних артефактів (ІАр). Правильне і, наскільки це можливо, кількісне визначення таких процесів дає змогу краще розуміти їх особливості та буду­вати більш докладні і формалізовані моделі.

Інформаційний простір управління

У [2] ми визначили інформаційний простір управління (ІПУ) як узагальнений фазовий простір, координатами якого є певні сфери компетентності інформа­ційних суб’єктів. У цьому просторі діють закони інфодинаміки артефактів управлін­ня або, формулюючи трохи інакше, динаміки інформаційних артефактів управлін­ня, оскільки нас цікавлять не будь-які, а саме інформаційні артефакти. Контекстом динаміки ІАр є закономірності перетворень не будь-якої “узагальненої” інформації, а процеси обміну інформацією у вигляді ІАр у комунікативних контурах систем управ­ління. Невід’ємними учасниками подібних процесів виявляються також інформаційні суб’єкти.

Оскільки слово “динаміка” походить від давньогрецького “динамікос” – сильний, можна очікувати появу у контексті динаміки ІАр певних “сил”, які спричиняють певні зміни у середовищі управління. Спробуємо дослідити корені цих сил.

Першу групу таких сил породжує “мова”, точніше, її властивості.

Формально кажуть, що носієм інформації виступає повідомлення. Насправді, та­ким носієм є знаки, з яких побудовано повідомлення. Знак має структуру, яка склада­ється з компонент: (1) те, що означає, тобто означаюче, і (2) те, що означається, яке включає денотат, десигнат та коннотат. Від системи знаків залежить дуже багато по­казників якості комунікативного процесу: наскільки компактним буде повідомлення, наскільки точно передається інформація, чи є конструктивна можливість тлумачення понять, які можуть виявитися незрозумілими для приймача повідомлення тощо.

Суттєво, що мова, володіючи внутрішньою цілісністю та єдністю, виявляється поліфункціональною системою. Серед її функцій найважливішими можна вважати ті, які пов’язані з основними операціями над інформацією (знаннями людини про реаль­ність) – створенням, збереженням і передачею інформації.

Розрізняють епістемічну, когнітивну (пізнавальну) та комунікативну функції мо­ви. “Епістемічна функція пов’язує мову з дійсністю (у одиницях мови у вигляді гносео­логічних образів закріплюються елементи дійсності, виділені, відображені й оброблені свідомістю людини), а пізнавальна – з розумовою діяльністю людини (в одиницях мо­ви та їх властивостях матеріалізуються структури та динаміка думки), тобто мовні одиниці пристосовані як для номінації елементів дійсності (і у подальшому збере­ження знань), так і для забезпечення потреб розумового процесу. Водночас мова є основним засобом людського спілкування (комунікативна функція), засобом передачі інформації від того, хто говорить, до того, хто слухає (адресату)” [3].

Як правило, виділяють сім рівнів елементів мови: (1) фонема – для усної мови та літера для письмової – вважається найнижчим рівнем, (2) морфема – мінімальний знак, (3) склад – структурний елемент слова, (4) монема – найменша одиниця з тих, що означаються, так звана “лінійна одиниця, що володіє змістом”, (5) слово (або, більш формально, лексема) – стандартний елемент повідомлення, (6) синтагма – інтонаційно-змістовна єдність, яка визначає у певному контексті та в певній ситуації окреме поняття, (7) фраза – основна одиниця мови, яка визначає закінчену думку.

Найбільш важливими для ефективної комунікації є, звичайно, три останніх рівні наведеної класифікації, оскільки саме вони і визначають те, що ми називаємо “інформаці­єю”, змістом повідомлення. Перші чотири рівні, завдяки існуючим для них правилам, виконують роль функцій, що захищають від помилок (згадаймо поняття “членорозділь­на мова”, “читабельний текст”). Частково такі функції виконуються і на рівні слів (спробуйте записати фразу словами без пробілів або розділових знаків між ними). У подальшому будемо називати слово найменшою часткою, “елементом” або “атомом” змісту.

Синтагма, яка відповідає окремому поняттю, та фраза, що становить закінчену думку, – також є сталими станами змісту. Якщо ми чуємо або читаємо незакінчену фразу, то, як правило, намагаємося її закінчити. Те саме відбувається, якщо ми одер­жимо незакінчену синтагму, тобто “недовизначене” поняття. З цього можна зробити висновок, що незакінчені мовні конструкції є хиткими, несталими, а визначені на­ми “сталі”  конструкції – є, так би мовити, “квантами” змісту.

Окреме слово, а ще частіше – незакінчена фраза, – так би мовити “притягують” до себе продовження цієї фрази. Це явище і є, мабуть, першим прикладом вияву динаміки інформації.

Другу групу сил, які впливають на динаміку комунікативних процесів, склада­ють сили, які пов’язані з процесами “інтерпретації повідомлення”.

У процесі комунікації одержувач може сприймати не всю інформацію, яка міс­титься у повідомленні. Коли лектор читає лекцію великій аудиторії, слухачі, які перебувають у цій аудиторії, сприймають її по-різному. Кожний знаходить щось своє: лю­дина, добре знайома з предметом лекції, сприймає максимум переданої інформації, початківець – добре, якщо половину. Тобто, потенційна інформація поділяється на “корисну”, зрозумілу інформацію, та “марну”, незрозумілу. Друга, частіше за все, про­сто лишається непоміченою, фільтрується. Співвідношення корисної та марної ін­формації залежить від багатьох причин, головною з яких можна вважати поінформо­ваність сприймача.

Все виглядає так, нібито корисна інформація “притягується”, а марна – “від­штовхується” від сприймача, а рівень його поінформованості нагадує міру сили цього “тяжіння”.

Третя група сил пов’язана з дуже важливою компонентою комунікативної сис­теми – контекстом. Контекст визначається оточенням, у якому здійснюється інтер­претація повідомлення. Контекст може визначатися тематикою лекції, завданням, яке повинна вирішувати людина, метою рішення, яке вона повинна прийняти, розділом знань, знайомство з яким є необхідним для розуміння повідомлення тощо. Тобто ви­ходить, що інформація “багатомірна”, або існує завжди у певному багатомірному про­сторі, де і відбувається комунікація.

Ця багатомірність є важливою особливістю інформаційних процесів, оскільки вона, у першу чергу, стала причиною появи великої кількості спеціальних мов (кодів), кожна з яких дає змогу вдало вирішувати окремі проблеми розуміння специфічної ін­формації. “Розум поступово створює конструкції та мови, які дозволяють інтерпрету­вати феномени, що спостерігаються, описувати їх і робити “зрозумілими”. І найголов­ніше – пророкувати явища, саме існування яких раніше не укладалося у які-небудь схеми, доступні розумінню” - писав академік М.М. Моісєєв [4].

Четверта група сил пов’язана із споконвічною проблемою людського мислення – проблемою складності. Реальність, яка нас оточує, є дуже складною. Всі науки, нау­кові теорії, методології, моделі, є ні чим іншим, як винаходами розуму, які пересліду­ють одну мету – спрощення реальності. Принцип спрощення є наслідком глобального “принципу економії”, який проявляє себе у часткових принципах: принципі мінімуму дисипації енергії, принципі мінімуму ентропії, принципі економії у мові. Відомо, наприклад, що рідина у вільному стані прагне зайняти найменший об’єм. Інформацій­ні процеси теж не уникли впливу цього принципу. Людина, коли бажає запам’ятати великий обсяг інформації, найчастіше використовує прийом поділу його на частини: шляхом повторення, невеликі порції інформації запам’ятовуються швидше. Психоло­ги вважають, що така властивість людської пам’яті пов’язана з її організацією, оскіль­ки інформація, яку сприймає людина, спочатку зберігається у так званій “швидкій” пам’яті, а вже потім, після засвоєння, – переходить до “довгострокової”. А швидка пам’ять – швидко працює, але має обмежений обсяг.

Усі зазначені сили визначають певну динаміку, певні закономірності існування і перетворення інформації у процесах комунікації.

Кажучи про ІПУ, частіше за все мають на увазі певну якісну модель простору, субстанцією якого є інформація. Однак, як відомо, знання не існують самі по собі. Їх творцями та користувачами є інформаційні суб’єкти, які створюють інформацію, здатні її сприймати, оцінювати та використовувати.

У вступі до книги Людвіга Вітгенштайна “Tractatus Logico-Philosophicus. Філо­софські дослідження” Бертран Рассел зауважує: автор “порівнює лінгвістичний вислів із геометричною проекцією. Геометрична фігура може бути спроектована різними способами, і кожен із тих способів відповідає іншій мові, проте проектні властивості оригінальної фігури залишаються незмінні, хоч би який спосіб був обраний. Ці про­ектні властивості відповідають тому, що в його теорії речення і факту повинно бути спільне їм обом, якщо речення має стверджувати факт” [5].

Останній образ якнайкраще відповідає нашому визначенню інформаційного про­стору. Метод “проектування” є, мабуть, найпоширенішим методом спрощення. Складне явище з реальності має багато ознак, які його характеризують. Вивчення та­кого явища починається з виділення окремих ознак, що дає змогу побудувати спроще­ну модель (читай проекцію) цього явища. Ознаки виділяються за різними правилами: (1) окремі ознаки видаються досліднику більш вагомими, важливими, ніж інші, і дослі­днику уявляється, що вивчення саме цих ознак дозволить зрозуміти найбільш суттєвий бік явища (саме поняття “бік явища” дуже близьке до поняття “проекція”), (2) ознаки виділяються і розглядаються окремо, оскільки дають змогу застосувати пев­ні наукові методи дослідження (наприклад, якщо ознаки є числовими, то для їх де­тального вивчення можуть бути застосовані математичні методи), (3) певні ознаки виявляються незрозумілими, не піддаються дослідженню, і тому доводиться їх пропу­скати (вимушене спрощення).

Те саме можна говорити й про інформацію. Як ми вже відзначали, ІАр є ні чим іншим, як проекціями ситуацій, подій на “площини” інформаційного простору (або вони складаються з таких проекцій). І це не випадково, оскільки головне призначення будь-якого ІАр – це розуміння та сприйняття.

“Кванти” змісту

Первісним станом будь-якого ІАр є, звичайно, його потенційний стан. Він од­нозначно характеризується потенційним словником операндів, який у подальшому будемо називати скорочено – тезаурусом ІАр. Цей стан повністю визначається інва­ріантами завдання [2]. Окремі “наближення” стану ІАр до потенційного, називаються квазіпотенційними (наприклад, коли окремі ключові поняття тезауруса необхідно пов’язати певними відношеннями для точного визначення контексту або змісту).

Динаміка комунікативних процесів, які відбуваються у ІПУ, пов’язана з двома основними тенденціями: (1) переміщенням ІАр між суб’єктами та (2) зміною рівня компетентності інформаційних суб’єктів завдяки їх взаємовідношенням з певними ІАр. Трансформації, які зазнає інформація у процесі переміщення, зводяться до трьох (а не до двох, як це зазначалося у [2]) основних типів: (1) реалізація, тобто перетворення квазіпотенційного представлення ІАр у нормальне (наприклад, роз’яс­нення), (2) узагальнення, – зворотна операція, яка пов’язана із засвоєнням інформації шляхом її “згортання” у квазіпотенційне представлення, та (3) трансляція, – пере­клад з однієї мови на іншу. Множину взаємовідношень між інформаційним суб’єктом та ІАр можна також звести до трьох основних типів: (1) поглинання інформації, тоб­то її сприйняття та розуміння, яке супроводжується фільтрацією – відкиданням зай­вої, незрозумілої інформації, (2) навчання, тобто зростання компетенції суб’єкта, та (3) забування інформації, яке можна трактувати як зменшення компетенції.

Не важко помітити, що більшість ІАр можуть перебувати в одному з чотирьох сталих станів, які можна вважати “квантовими” рівнями ІАр: рівнем вимог (квазіпо­тенційним рівнем), концептуальним рівнем, структурним рівнем та рівнем реалі­зації. При цьому треба відзначити, що інші стани – можливі, але вони не є стійкими (сталими).

Схема реалізації ІАр, або реалізаційна послідовність, наведена на рис. 1. У за­гальному випадку ІАр проходять всі фази та переходять з рівня вимог на концептуаль­ний рівень, з нього – на структурний рівень і далі – на рівень реалізації. Однак повна послідовність має місце у тому випадку, коли кожна елементарна трансформація є водночас комунікативним ланцюгом. Наприклад, якщо тезаурус розробляє аналітик проекту, архітектуру – архітектор, структуру будує проектувальник і т. д., і всі вони повинні обмінюватися інформацією у вигляді тих чи інших ІАр. У разі, коли складність артефакту не перевищує певного порогу, або кілька ролей об’єднуються у особі окремого виконавця, певні фази можуть пропускатися.

Узагальнення ІАр є “реалізаційною послідовністю навпаки”, тобто, якщо усі стрілки на рис. 1 повернути у зворотному напрямі, ми отримаємо послідовність узагальнення.

Стадія декомпозиції ІАр, яку ми спрощено зобразили переходом до структурно­го рівня ІАр, насправді є значно складнішою. На цій стадії здійснюється поділ склад­ного ІАр на окремі, більш прості частини, на що додатково накладаються реалізаційні послідовності та послідовності узагальнення для окремих частин (рис. 2).

Рис. 1. Реалізаційна послідовність

Рис. 2. Декомпозиція

Схема трансляції ІАр, або трансляційна послідовність, наведена на рис. 3. Трансляція може бути виконана двома шляхами: прямим, через “стандартизовану” процедуру переклад (наприклад, переклад з однієї національної мови на іншу), та більш складним, коли інформаційний суб’єкт спочатку виконує узагальнення, а вже потім – нову реалізацію.

Рис. 3. Трансляційна послідовність

З точки зору динаміки ІАр навчання є ні чим іншим, як розширенням глобаль­ного тезауруса інформаційного суб’єкта. У цьому контексті можна говорити про рі­вень компетентності (інформованості) IК суб’єкта, який може бути визначений точно за формулою:

                            IК(h2Key,h1L,h2^) = ((2 h2^) / (h1L h2^ log2 h2^)) N^ log2 (h1L + h2^),                

де      h2Key – аналог довжини тезауруса і означає кількість ключових слів даної предметної області, які відомі суб’єкту, а

h1L – розмір словника організованості, тобто кількість операторів формалізованої мови, яка застосовується у цій проблемній області.

Важко не помітити, що компетентність інформаційного суб’єкта не є абсолют­ною величиною. Навпаки, як і будь-яка інформація, вона може бути визначена тільки відносно певного ІАр. Навчання суб’єкта виглядає у цьому контексті як теоретико-множинне об’єднання тезаурусів суб’єкта (h2Key) та ІАр (h2^) з урахуванням особисто­стей організованості (h1L) останнього[1].

Поняття “забування” має для нас подвійний зміст. З одного боку, іноді буває дуже прикро, якщо ми не можемо ніяк згадати те, що нам видається досить важливим. З другого, важко увити собі ситуацію, коли б людина нічого не забувала б: та сумарна кількість відомостей, які проходять через мозок людини, є настільки величезною, що вона потонула б у ній так само, як людство тоне у потоках наукової, політичної, побу­тової та іншої інформації.

Так чи інакше, а процеси забування можуть бути змодельовані та їх наслідки – обчислені, наприклад, за методикою фон Фьорстера [6].

Визначені нами трансформації та операції є базовими процесами динаміки ІАр. Усе інше, що відбувається у ІПУ, – це певна суперпозиція цих базових процесів. Си­ли, що діють у ІПУ, впливають на хід процесів і викликають їх зміни. А нам відомо, що зміни у процесах, які викликаються певними силами, у фізиці саме і називають динамікою.

Еволюція ІАр

Наші зауваження про те, що архітектура ІАр є фактично його геном знаходять у контексті динаміки ІАр несподіване підтвердження. Уважно придивившись до проце­сів, що протікають у ІПУ, можна відшукати там такі, які дуже нагадують явища му­тації та еволюції.

Між квазіпотенційним станом ІАр та його реалізацією існує взаємно-однозначна відповідність. Фільтрація може призвести до того, що у ІПУ з’явиться нова реалізація ІАр яка фактично походить від певної попередньої архітектури, але сама відповідає вже іншій (найпростіший випадок – трохи скорочений тезаурус, з якого “випали” кілька незрозумілих понять). Якщо така реалізація з’явилася у ІПУ і використовується іншими інформаційними суб’єктами, то що це таке, як не ІАр-мутант? З цього мо­жна природним чином вивести трактування еволюції ІАр.

Еволюція ІАр – це дуже складний процес, який розвивається у просторі і часі. Під “простором” тут розуміється ІПУ, точніше достатня кількість інформаційних су­б’єктів, розкиданих у ньому. Кожен із суб’єктів, шляхом фільтрації ІАр, може поро­джувати їх певні мутації. Головний комунікативний процес є складною композицією вже перелічених нами простих трансформацій та операцій динаміки ІАр та більш складних процесів. На всі ці процеси, якщо вони протікають протягом достатньо дов­гого часу, накладаються динамічні процеси навчання та забування інформації. Таким чином, еволюція ІАр виглядає не набагато простішою, ніж еволюція природних явищ.

Висновки

У класичній фізиці відома так звана “задача про три тіла” – спроба визначити траєкторії руху трьох взаємодіючих гравітаційних мас, хоча б у просторі Ньютона, не враховуючи релятивістських ефектів теорії відносності Ейнштейна, або законів кван­тової механіки тощо. Згадана задача не має точного розв’язку, не кажучи вже про ситу­ації із значно більшою кількістю мас. Еволюція ІАр також не може бути описана як однозначний процес, але можна спробувати віднайти для неї принципи відбору, які повинні спостерігатися у будь-якій еволюції.

Такими принципами відбору (цей термін у широкому розумінні був запропоно­ваний М. М. Моісєєвим [4]) у динаміці ІАр виступають: (1) закони збереження, (2) принципи економії, найбільш типовим проявом яких у комунікативних (і деяких ін­ших суто “людських” процесах) є боротьба із складністю, (3) існування сталих ста­нів (рівнів) для ІАр, (4) деякі закономірності розвитку природної мови та фор­мальних мов і, звичайно, (5) “зовнішні” по відношенню до динаміки ІАр принципи: соціального розвитку людської спільноти і глобальні закони світової еволюції.

Подальші дослідження передбачають побудову моделей, які допоможуть визначити саме такі закономірності еволюції ІАр, які є характерними для адміністративного управління загалом та для державного управління – зокрема.

Список використаних джерел

1. Панчук А. Інформаційна динаміка знань та державне управління // Вісн. УАДУ. – 1999. – № 4. – С. 356-366.

2. Панчук А.Н. Инфодинамика артефактов управления // Перша міжнародна науково-практична конференція “Відкриті еволюціонуючі системи” (26-27 квіт. 2002 р.) – К.: ВНЗ ВМУРоЛ, 2002. – С. 16-25.

 

3. Кибрик А.Е. Язык // Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Сов. энциклопедия, 1990.  –  С. 604-606.

4. Моисеев Н.Н. Алгоритмы развития. – М.: Наука, 1987. – 304 с.

5. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження: Пер. з нім. – К.: Основи, 1995. – 311 с.

6. Бир Ст. Кибернетика и управление производством: Пер. с англ. – М.: Наука, 1965. – 392 с.

 

Панчук А.Н. Процессы эволюции информационных артефактов управления

В статье рассматриваются особенности процессов коммуникации в сфере государственного управления. Множественность и рассредоточенность этих процессов усложняют их понимание и изучение. Использование принципов динамики информационных артефактов управления, которые предложены автором, позволяют формально определять типовые операции преобразования управленческой информации как фазовые траектории в многомерном информационном пространстве управления. В результате процессы эволюции управленческой информации могут быть определены с математической строгостью, как объективные процессы, которые подчиняются общим законам и законам динамики информационных артефактов управления.

Ключевые слова: информационное пространство управления, информационный артефакт, информацион­ный субъект коммуникации, уровни информации, кванты смысла, принципы отбора.

 

Panchuk А.М. The processes of evolution of information artifacts of management

In the article the features of processes of communication in the field of public administration are examined. Multiplicity and ramified of these processes complicate their understanding and research. The uses of principles of dynamics of information artifacts of management, which are offered by an author, allow legalistically determining the typical operations of transformation of administrative information as phase's trajectories in multidimensional information space of management. In a result, the processes of evolution of administrative information can be certain with a mathematical strictness, as objective processes which are inferior to the general acts and laws of dynamics of information artifacts of management.

Key words: information space of management, information artifact, information subject of communication, levels of information, quanta of meaning, principles of selection.

 

 


[1] Бажано пам’ятати про те, що об’єднання тезаурусів відбувається не на рівні слів певної мови, а на рівні понять, які під цими словами розуміються.