Приватні книжково-рукописні зібрання України, історія їх формування і спадкування, перерозподіл (дарування, продаж, конфіскація та вивіз за кордон), концентрація в найбільших державних сховищах, а також нищення, загадкове зникнення і реституція, - невичерпна тема досліджень науковців XIX-XX ст. Але теоретичне обгрунтування та практичні набутки розпочатої в багатьох напрямах, проте явно далекої від завершення роботи досі не оформлені у вкрай необхідний довідник (хоча б у підготовчому джерелознавчому варіанті).

Запізніле заснування в 1918 р. Національної бібліотеки Української Держави на чолі з президентом В.Вернадським, неодмінним секретарем А.Кримським відбувалося за несприятливих політичних обставин, а в зв'язку з цим - фінансової скрути й відсутністю постійного приміщення. Невеличкий штат (від 2 до 9 осіб) та помічники-ентузіасти змушені були неодноразово захищати (кожного разу звертаючися до нового начальства) і перевозити невпинно зростаючий фонд: Педагогічний музей (Центральна Рада), дівоча гімназія св. кн. Ольги (Міністерство освіти), Колегія П.Галагана, пансіон гр. Левашової (Академія наук). Прохання до Шкільного підвідділу Київської губнаросвіти секції охорони бібліотек Наркомосвіти, музейного фонду передавати НБУ всі бібліотеки ліквідованих установ з труднощами, але вдовольнялися. Видатні книгознавці та бібліографи (С.Маслов, В.Перетц, В.Барвінок, П.Попов, С.Єфремов, Ю.Меженко та ін.) сприяли комплектуванню фондів (відділ стародруків досяг 120 тис. од.), видавали збірники й журнали ВБУ, УНІК, Археографічної комісії (1918-1935). Міністерство народної освіти (МНО), Академія слідкували за реєстрацією "покинутого майна", посилали у відрядження по Україні і в Києві для оцінки, відбору, пакування і перевезення колекцій, видавали охоронні листи на бібліотеки приватних осіб, товариств, організацій, книжкових складів. Приміром, С.Єфремов їздив у 1919 р. в Славуту, Корсунь, до редакції "Киевской Старины", придбав бібліотеку В.Степаненка (2 тис. од. за 12 тис. крб.), П.Понятенко - на Чернігівщину (Ніжин), А.Абрамович - на Волинь (Житомир). З 1924 р. утворено Комітет для описування стародруків, дослідження колекцій, укладання покажчиків та каталогів рідкісних видань, з 1927 р. - бібліографії україніки, але після репресій в УАН, ліквідації УНІК завершували цю роботу, опублікувавши деякі каталоги в 50-70-х рр., вже інші особи.

У 1918 р. було проведено ( Всеукраїнській бібліотечний перепис. Частина відповідей на анкети зберігається в особистому архіві Ю.Меженка (ІЛ НАН України, ф.191), який працював у бібліотечно-архівному відділі МНО (1917-1919), у Губернському бібліотечному управлінні (1920), керував Головною книжковою палатою (до1922), де розпочато було укладання зведених каталогів наукових бібліотек (Університету, Комерційного інституту та ін.), розробку методики каталогізації, збереження цінних зібрань, приміром, кн. Щербатова, Дембо-Чайковської (ІР НБУВ, ф.48, № 1-4).

Колекції або дарувалися (з меблями й списками), або були придбані. Іноді власники міняли свої наміри, і книжки їм поверталися. За спогадами Л.Биковського (Книгарні - бібліотеки - Академія (1918-1922). Мюнхен-Денвер, 1971), першою книжкою, записаною до інвентаря НБУ, став "Кобзар" Т.Шевченка з автографом С.Єфремова, а першим реквізованим зібранням (3100 од.) - бібліотека Київського жандармського управління, що складалася з конфіскованих у заарештованих осіб заборонених нелегальних видань. Зокрема, після наукової експертизи В.Модзалевського про їх рідкісність С.Єфремов, щоб не розпорошувати цю збірку, категорично не визнавав наявність книжок С. і О.Вайнцвайгів (список з 282 назв: Архів НБУ, оп.1, од. зб. 13). Були придбані колекції М.Яснопольського (2,5 тис. од.), Д.Багалія, В.Науменка (4 тис.од.), Г.Житецького (450 тис.), Н.Мовчанівського (1 тис. од.), В.Іконникова (до 25 тис. од.) та ін.

Питання про цілісність усіх зібрань ніколи не ставилос Меморіальними залишилися деякі колекції професорів духовної академії та університету (О.Лазаревського, М.Костомарова, І.Сікорського, М.Бунге), у 1988 р. відновлено збірку Б.Грінченка, а решта влиті до загального фонду, перерозподілені по спеціалізованих відділах (В.Антоновича, Д.Дорошенка, Я. та І.Стешенків, М.Дашкевича, Г.Рейна, М.Володимирського-Буданова, Д.Яворницького, Г.Тисяченка та ін.). Книги надходили з Кам'янця-Подільського (Б-ка Українського державного університету), у 1922-1931 рр. - Києво-Софійського собору (4685 кн., 734 рукоп. зб.), у 1923 р. Київської духовної академії обсягом 155 тис. (2111 номерів рукописів), у 1927-1929 рр. Університету св. Володимира разом з приміщенням (вул. Володимирська , 62) і меблями короля С.Понятовського, колекціями Кременецького ліцею, Медико-хірургічної академії та університету з Вільно (вже у функції Інституту народної освіти Медичного інституту) загальним обсягом 455226 од., 1833 рукописи, Київської духовної семінарії (рішення прийнято в 1919 р., але фактично передана в складі ІНО).

У творчій біографії заввідділом стародруків С.Маслова (архів та бібліотека вченого передані НБУ в 1957 р.) помітна зацікавленість приватними колекціями як в організаційному, так і науковому аспектах. Ще в 1914 р. він брав участь в експедиції по Буковині й Галичині за дорученням Петербурзької АН, склав "Инструкцию по охране исторических памятников научных коллекций в районе военных действий" (ІР НБУВ, ф.33, № 3246), передавши їй же кілька вилучених старовинних грамот, а книги - Чернівецькому університету. В 1919 р. працював у археографічній секції підвідділу по ліквідації майна релігійних установ при Київському виконкомі, яка визначала наукову цінність архівів та бібліотек, де ознайомився, мабуть, з усіма найголовнішими зібраннями (№2197-2204, №2211), зокрема Києво-Печерської лаври (№2803), Михайлівського монастиря (№2804), Софійського собору (№2979), Першого державного музею (№2231). До складу цих історичних зібрань входили колекції церковних ієрархів, духовних письменників, ченців і благодійників (П.Могили, С.Міславського, І.Галятовського, М.Булгакова, А.Капустіна та ін.). У 1942 р. (разом з Л.Славіним) склав "Инструкцию для восстановления музеев, библиотек и архивов в городах, освобожденных от немецких захватчиков" (№2525), також доповідь "О библиотеках и индивидуальном собирательстве в России" (№436). Він досліджував колекції НБУ (№2978, разом з Ф.Максименком), маргіналії (№6917) та екслібриси на книгах відділу (№3272), історію Київських публічних, зокрема "Аптеку для души П.Должикова" (№216, 383) та монастирських бібліотек (№585), у 1939 р. - російських бібліотек першої пол. 19 ст. (№616, 620). У 1941-45 рр. писав про наукове значення зібрань А.Кримського, В.Барвінка (№3020-1), УНІК і ДВУ (№2387), прорецензував усі тогочасні книгознавчі праці. Збереглись його обгрунтування про необхідність передачі до ВБУ в 1923 р. книг Ніжинського Благовіщенського монастиря з колекцією С.Яворського (№2422), у 1932 р. колекцій Д.Трощинського, Юзефовича, І.Лучицького з Київської центральної робітничої бібліотеки ім. ВКП/б (№2788), у 1937 р. про приєднання частини фондів (17 тис. од.) УНІК (№2793), Археографічної комісії при ВУАН та ін.

Останнім часом проводиться цілеспрямований пошук книг з колишніх приватних колекцій у наукових та масових бібліотеках України, що дасть можливість у майбутньому долучити ці відомості до державного реєстру історичних пам'яток, перший значний внесок до якого зроблено самовідданою працею діячів УНІК.

Головна сторінка НБУВ