Іван Якович Франко
(27.12.1856 - 28.5.1916)
 |
Письменник, учений, громадський діяч.
Народився в с. Нагуєвичі поблизу Дрогобича на Львівщині в родині селянина-коваля. В 1875 р. закінчив дрогобицьку гімназію, навчався у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах.
З 1894 р. очолював філологічну секцію, а з 1898 — також етнографічну комісію Наукового товариства ім. Шевченка, редагував "Літературно-науковий вісник". Стояв у витоків Української радикальної партії.
Іван Франко є поетом-новатором. Почав друкуватися з середини 70-х років (збірка "З вершин і низин", поеми "Смерть Каїна", "Похорон", "Іван Вишенський" та ін.). Проза Ф. налічує понад 100 творів малої форми та 9 повістей і романів, зокрема "Борислав сміється", "Захар Беркут". Перу митця належать драми "Сон князя Святослава", "Учитель", "Кам'яна душа" й найвидатніша — "Украдене щастя".
Серед численних наукових праць — 5-томове видання "Апокрифів і легенд з українських рукописів" (1896-1910).
Л і т е р а т у р а
- Басс І.І., Каспрук А.А. Іван Франко: Життєвий і творчий шлях. — К.: Наук. думка, 1983. — 455 с.
- Малий словник історії України / В.А.Смолій (ред.). — К.: Либідь, 1997. - 464 с.
- Спогади про Івана Франка / Михайло Гнатюк (упоряд., вступ.ст. і прим.). — Львів : Каменяр, 1997. — 635 с. — ISBN 966-7255-43-3.
- Франко І.Я. Зібрання творів: У 50-ти т. / Ред. кол. Е.П. Кирилюк (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1976-1986.
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua