Сорока М.Б. Реферативна складова національних інформаційних ресурсів в системі наукових комунікацій України та світу // Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь: Наук. пр. та матеріали конф. — К., 2001. — Вип. 1. — С. 180-186.

Сорока Марина Борисівна
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Київ

Реферативна складова національних інформаційних ресурсів в системі наукових комунікацій України та світу

Інформація — національний ресурс, збереження, розвиток і раціональне використання якого є проблемою державного значення. Законами України "Про інформацію", "Про наукову і науково-технічну діяльність" [1, 2] перед бібліотеками та органами НТІ поставлено завдання кардинального вдосконалення інформаційного забезпечення сталого розвитку суспільства та державотворчих процесів в Україні, що передбачає, зокрема, досягнення якісно нового рівня обслуговування вчених і спеціалістів на основі традиційних і новітніх інформаційних продуктів та послуг.

У світі історично склалася розгалужена система інформування щодо нових напрямків розвитку науки та культури, яка представлена сукупністю реферативних журналів (РЖ). Значення їх важко переоцінити: РЖ здійснюють оперативне інформування різних категорій споживачів інформації про літературу, яка видається, сприяють ретроспективному пошуку видань, зменшують негативний вплив пов'язаного з диференціацією наук розсіяння документів, інформують про досягнення в суміжних галузях наук, інтеграцію наукових напрямів і дисциплін тощо. Значна кількість РЖ, що надходить в Україну, знайомить вітчизняних учених з новими напрямами світової науки. Однак у цій системі майже не репрезентовано українську науково-технічну та суспільно-політичну літературу.

За цих умов зростає гострота проблеми розробки та впровадження розгалуженої, диференційованої за галузями знання й інтегрованої в масштабах країни Національної системи реферування української наукової літератури, яку ми пропонуємо розглядати як інтеграційну основу наукової інфосфери України. Завданням її буде відбір, аналітико-синтетичне опрацювання та кумуляція всієї наукової інформації, що вийшла друком в Україні, про Україну, видана вітчизняними авторами різними мовами й українською мовою в усьому світі.

Останніми роками у нашій країні вже здійснюються окремі спроби підготовки та випуску реферативних видань гуманітарного, медичного, сільськогосподарського напряму (РЖ "Політика. Політичні науки", "Економіка. Економічні науки", Медичний РЖ, "Агропромисловий комплекс України", "Депоновані наукові роботи"). Але, слід відзначити, що існуючі реферативні видання характеризуються певними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Більшість українських наукових видань: книги, брошури, автореферати дисертацій, продовжувані видання соціогуманітарного, природничого та технічного профілю, — до самого останнього часу залишались не включеними до світового та навіть національного інформаційного простору [3].

Актуальність цієї проблеми обумовила проведення в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського теоретичних досліджень для розробки науково-обгрунтованих засад побудови й організації функціонування Національної системи реферування з урахуванням світового досвіду й особливостей організації вітчизняних документальних комунікацій. Основним результатом цих досліджень стали два запропоновані нами концептуальні положення, що мають бути покладено в основу створення такої системи. Головною концептуальною засадою побудови цілісної системи реферування має стати поєднання принципів розподіленої аналітико-синтетичної обробки вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної бази даних (БД) і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні засади технології опрацювання наукової літератури. У відповідності з ним до робіт з реферування публікацій слід залучити, насамперед, індивідуальних і колективних авторів (вчених, фахівців, наукові установи, навчальні заклади), оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього в світову систему наукових документальних комунікацій [4].

Значну увагу приділено обгрунтуванню критеріїв відбору літератури, що підлягає реферуванню. До неї віднесено: наукові документи (монографії, енциклопедії, довідники, словники, серіальні видання, збірники наукових праць, матеріали конференцій, автореферати дисертацій, препринти тощо), що вийшли друком в Україні, про Україну, видані вітчизняними авторами різними мовами та українською мовою в усьому світі.

Важливим є питання мови рефератів. Вважаємо за доцільне здійснювати реферування кількома мовами: українською, англійською, російською. У БД зберігатимуться записи всіма мовами, однак під час підготовки РЖ бібліографічний опис подається мовою оригіналу документа, а реферат — українською мовою. При пошуці ж інформації в БД користувач матиме можливість обрати ту чи іншу мову інтерфейсу спілкування з системою, котра і визначатиме мову реферату (за наявності альтернатив). Крім того багатомовність — це передумова включення вітчизняних реферативних ресурсів до відповідних міжнародних БД, що забезпечить доведення результатів досліджень українських вчених і фахівців до світового наукового співтовариства.

У процесі дослідження визначено архітектуру Національної системи реферування, яку впроваджено в практику кооперативного опрацювання української наукової літератури. Результат опрацювання — загальнодержавна реферативна БД, що отримала назву "Україніка наукова". Вона є ядром системи реферування, її найважливішою складовою.

Принциповим у технології формування реферативних ресурсів є наявність технологічної бази даних. Всі вхідні інформаційні потоки з ланок підготовки публікацій, їх видання, розповсюдження, бібліографування та зберігання надходять до цієї бази для централізованого опрацювання (конвертування вхідних файлів у внутрішньосистемний формат БД, формально-логічного контролю ряду елементів бібліографічних даних, наукового та літературного редагування отриманих записів, визначення систематичних індексів тощо). Технологія формування реферативних ресурсів має бути максимально ресурсозберігаючою й виключати дублювання в інтелектуальній обробці документів-першоджерел (складання бібліографічного опису, індексування, реферування, редагування) і перетворенні даних у машиночитану форму. Для досягнення цієї мети в умовах обмежених матеріально-технічних та кадрових ресурсів і наявності розвинених телекомунікаційних мереж до реферування залучаються всі зацікавлені інституції — суб'єкти вітчизняної системи документальних наукових комунікацій (бібліотеки та органи НТІ, редакції періодичних видань, наукові установи та навчальні заклади, видавництва та видавничі організації тощо). Реферативна інформація може надходити до технологічної БД як безпосередньо з місць її створення, так і через регіональні та/або галузеві центри реферування.

На основі ресурсів технологічної БД з визначеною періодичністю здійснюється формування впорядкованих текстових файлів галузевих серій Українського реферативного журналу "Джерело" (УРЖ). Згадані файли передаються до ІПРІ, де проводиться цикл редакційно-видавничих робіт для випуску друкованих копій УРЖ [5]. Після завершення всіх технологічних операцій інформація з технологічної БД передається до загальнодержавної БД "Україніка наукова", що має архівну та робочу версії. Першу з них призначено для для депозитарного зберігання реферативних записів, другу — для їх багатоаспектного використання.

Вирішення проблеми створення Національної системи реферування кооперативними зусиллями суб'єктів і об'єктів системи документальних комунікацій — багатоетапний процес, до якого послідовно підключатимуться всі зацікавлені інституції. На першому етапі основні роботи зі створення загальнодержавної реферативної БД взяли на себе дві найбільші інформаційні установи держави — НБУВ та ІПРІ.

Організаційно процес обробки українського потоку наукової літератури включає дві технологічні ланки:

  1. опрацювання обов'язкового примірника наукових книжкових видань і обробка реферативної інформації, наданої редакціями в електронному вигляді , що здійснюється Службою реферування НБУВ;
  2. аналітичний розпис статей із серіальних видань, поданих інтелектуальними власниками, проводиться ІПРІ.

Сьогодні аналітико-синтетичну обробку проходить лише частина періодичних та продовжуваних видань України: в БД "Україніка наукова" подано 150 серіальних видань, а нині в Україні видається близько 250 журналів та більше 500 продовжуваних видань. Включення всього цього репертуару в загальнодержавну реферативну БД потребує прискорення процесу створення галузевих та/або регіональних центрів первинної кумуляції інформації. У ролі таких центрів можуть виступати головні галузеві бібліотеки та органи НТІ, територіальні бібліотечні та інформаційні асоціації (як це планується зробити в Харківському регіоні) тощо. Таким чином можуть бути створені галузеві автоматизовані системи реферування "АПК", "Медицина", "Техніка", "Освіта" тощо, які мають стати підсистемами Національної системи реферування, що забезпечить раціональний розподіл праці з обробки, зберігання, пошуку та розповсюдження реферативної інформації між усіма учасниками програми корпоративного створення такої системи. Центри первинної кумуляції крім перетворення на електронну форму матеріалів, що вже прореферовано, можуть здійснювати також самостійне реферування, систематизацію та підготовку до друку галузевих випусків УРЖ у рамках інтегрованого технологічного циклу.

Для періодичних та продовжуваних видань, у яких присутні авторські анотації та реферати, в НБУВ розроблено формат подання даних в електронному вигляді. Редакції, що мають електронні версії своїх видань, після їх незначної обробки згідно формату, мають змогу надсилати ці дані до Служби реферування НБУВ. Після наукового редагування та систематизації матеріали надходять до БД "Україніка наукова". Автоматизована обробка даних значно (на кілька місяців) прискорює процес надходження інформації про наукові публікації до реферативної БД та відповідного її відображення на сторінках УРЖ.

Натомість учасники цієї корпоративної програми отримуватимуть найповнішу та найоперативнішу реферативну інформацію за своїм тематичним напрямом з єдиної БД "Україніка наукова". А вже зараз вона містить близько 30 тис. записів. Найбільш повно представлено розділи: "Фізико-математичні науки" — 3,7 тис. записів, "Економіка. Економічні науки" — 3,6 тис., "Медицина" — понад 3 тис., "Енергетика. Радіоелектроніка" — 2,5 тис., "Сільське господарство" — 2,3 тис., "Культура. Наука. Освіта" — 2,2 тис. записів.

Використання інформаційних ресурсів БД "Україніка наукова" має кілька аспектів. Перший з них пов'язаний з генерацією в автоматизованому режимі текстових файлів трьох галузевих серій УРЖ:

1999 року вийшло 12 номерів журналу, в яких було подано близько 14 тис. українських наукових публікацій. Щомісяця реферуванню підлягало від 1000 до 1200 документів. 2000 р. обсяги реферування збільшилися, кожен номер УРЖ охоплював вже близько 1,5 тис. матеріалів. На сьогодні це інформаційне поточне видання найбільш повно відображає матеріали щодо публікацій українських учених. 2001 року з метою підвищення оперативності надання інформації здійснено перехід до їх випуску 6 разів на рік. У перспективі планується більш детальна диференціація серій (зокрема, виокремлення масивів медичної та сільськогосподарської проблематики) і забезпечення їх оперативної щомісячної підготовки.

Поряд з друкованими версіями УРЖ здійснюється також випуск електронних копій журналу на компакт-дисках. Перший комплект CD-ROM-копій УРЖ у форматі PDF створено ІПРІ 1999 р. Надалі передбачається також підготовка і випуск копій БД "Україніка наукова", що дозволить користувачам здійснювати багатоаспектний пошук інформації.

Найбільш ефективним, на наш погляд, є он-лайновий доступ до БД засобами глобальних комп'ютерних мереж, оскільки він забезпечує максимальну оперативність отримання даних (інформація в БД поновлюється щомісячно і стає доступною користувачам мережі Internet ще до виходу з друку УРЖ "Джерело"). На початку 1999 р. загальнодержавну реферативну БД встановлено на Internet-вузлі НБУВ і з цього часу кожен бажаючий може нею користуватися. Статистика використання інформаційних ресурсів Internet-вузла свідчить, що кількість звертань до цієї бази перевищує аналогічний показник для електронного каталогу, хоча обсяг останнього (понад 100 тис. записів про надходження до Бібліотеки з 1994 р.) більш ніж в три рази перевищує кількість записів у БД "Україніка наукова".

Серед перспективних форм використання загальнодержавної реферативної БД потрібно відзначити можливість організації на базі її інформаційних ресурсів Служби електронної доставки документів (electronic document delivery). Електронна доставка документів (ЕДД) нова інформаційна послуга, що стрімко розвивається в країнах з розвиненою індустрією інформатики. Цьому сприяє поширення глобальних комп'ютерних мереж і підвищення швидкостей передачі інформації, можливість інтерактивного дистанційного пошуку в каталогах та БД і наступного замовлення копії публікації, автоматичне опрацювання замовлень, поява електронних видань і засобів зберігання великих масивів повнотекстової інформації, технічні та програмні засоби сканування й розпізнавання тексту. Такі характеристики ЕДД як оперативність і надійність надання електронних копій (отримати електронну версію будь-якої публікації сьогодні можна впродовж 24 годин з будь якої точки земної кулі), можливість взаємовикористання ресурсів бібліотек перетворює її на одну з найважливіших форм бібліотечного обслуговування.

Більш того, всі перераховані якісні зміни в технології підготовки, передачі і використання інформації ведуть до того, що дві основні бібліотечні функції — кумуляція й зберігання джерел інформації та їх передача користувачам — трансформуються. Тепер бібліотека вже не повинна намагатися вичерпно отримувати всі видання, якщо вона має до них гарантований оперативний доступ засобами комп'ютерних мереж. Модель доступу до інформації (власні фонди чи електронна доставка документів) стає основною характеристикою бібліотеки.

Саме з цих позицій ЕДД слід розглядати як ядро розвитку бібліотечних технологій, а не лише як заміну МБА. Технологія ЕДД в цілому нагадує традиційний МБА — користувач здійснює пошук у БД (або іншим способом дізнається про існування необхідного йому першоджерела), передає замовлення в службу ЕДД, яка створює електронну копію документа (або використовує раніше виготовлену), і надсилає її користувачу. Розглянемо цю технологічну схему більш детально. Пошук інформації в БД "Україніка наукова" не викликає ускладнень, оскільки він здійснюється за текстами рефератів мовою, наближеною до природної. Найбільш зручною формою замовлення є форма суміщена з пошуковим інтерфейсом. Саме такі форми існують у зарубіжних розробках пошукових систем. Крім того в найновіших системах передбачено перевірку локальних фондів і автоматичне перенаправлення замовлення до служб ЕДД інших бібліотек чи інформаційних центрів. Інколи в таких системах використовуються алгоритми виявлення найбільш дешевого чи оперативного виконавця. Можлива також передача замовлень електронною поштою. Перспективними є системи типу Internet Relay Chat, які дозволяють виконувати замовлення копій в режимі реального часу з підтвердженням служб ЕДД про прийом замовлення та його виконання [6].

Особливо важливим є створення на основі БД "Україніка наукова" Національної електронної бібліотеки України, що вже здійснюється шляхом повнотекстового розширення реферативних записів (встановленням гіпертекстових посилань на наявні електронні версії публікацій) [7]. Адже кінцева мета звертання до вторинної інформації — отримання повних текстів документів. Електронна бібліотека та реферативна БД як система-навігатор, що допомогає здійснювати пошук необхідної інформації, — це саме ті інформаційні ресурси, яких вимагає сучасний користувач.

Актуальним є й такий перспективний напрям використання реферативної БД "Україніка наукова", як включення вітчизняної наукової інформації до світової системи документальних комунікацій. Він передбачає виділення галузевих фрагментів БД і їх наступну передачу до відповідних міжнародних реферативних БД (MEDLINE, CAS, INIS тощо). Для цього слід організувати співпрацю Національної системи реферування з відповідними службами в інших країнах, а зацікавленим учасникам кооперативного опрацювання наукової інформації перейти до підготовки рефератів українською, російською й англійською мовами, що сприятиме більш повному відображенню результатів наукових робіт українських учених і фахівців у світовому інформаційному просторі.

Викладене свідчить про необхідність надання певних пріоритетів роботам з розвитку Національної системи реферування, оскільки саме вона дозволяє:

Реалізація викладених напрямів потребує реорганізації Служби реферування НБУВ у Національний центр реферування, що має виконувати функції:

Виконання всіх цих завдань можливо вже сьогодні завдяки прогресивній структурі НБУВ, поєднанню в ній великої наукової бібліотеки й інформаційного центру, що створює значні переваги в інформаційній роботі (забезпечується єдине комплектування фондів, одноразова обробка великих потоків первинної інформації, багаторазове використання літератури як для бібліотечного обслуговування читачів, так і для виконання широкого спектру інформаційних завдань тощо).

Національний центр реферування за цих умов стане інтегруючою основою наукової інфосфери України.

Література

  1. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. N 2657-XII.
  2. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13 грудня 1991 року N 1977-XII.
  3. Сорока М.Б. Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.). Створення національної системи реферативної інформації // Вісн. Кн. палати. — 2000. — N 8. — С. 20-25.
  4. Сорока М.Б. Украинская модель Национальной системы реферирования // Библиотеки национальных академий наук: Проблемы функционирования, тенденции развития: Науч.-практ. и теорет. сб. Вып. 1 / Редкол.: А.С.Онищенко и др. — К.: НБУВ, 2000. — С. 97-103.
  5. Сорока М.Б. Автоматизована технологія підготовки та випуску Українського реферативного журналу "Джерело" // Наук. пр. Нац. б-ки імені В.І.Вернадського. — К.: НБУВ, 2000. — Вип. 5. — С. 288-295.
  6. Глухов В.А., Лаврик О.Л. Электронная доставка документов (ЭДД) в России — быть или не быть еще в XX веке? // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: 4-я Междунар. конф. "Крым-97": Материалы конф. — 1997. — Т.1. — С. 93-97.
  7. Костенко Л.Й. Проблеми формування електронних бібліотек в Україні // Бібліотека. Наука. Культура. Інформація: Наук. пр. НБУВ. — К., 1998. — Вип. 1. — С. 220-228.

© Сорока Марина Борисівна, 2001
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua