Сорока М.Б. Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.) Створення національної системи реферативної інформації // Вісн. Кн. палати. — 2000.
         N 8. — С. 20-25.
         N 9. — С. 20-22.

Сорока Марина Борисівна
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Київ

Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.)
Створення національної системи реферативної інформації

Розвиток науки вимагає інформатизації усіх ланок наукового процесу. У першу чергу це стосується впровадження автоматизованих технологій у процеси накопичення, обробки, зберігання та розповсюдження наукової інформації.

На початку 90-х рр. інформаційне обслуговування наукових досліджень здійснювалось органами Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними ознаками ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством.

У цей період до складу ДСНТІ входили 12 всесоюзних, 56 центральних галузевих, 15 республіканських та 112 міжгалузевих територіальних органів інформації. Більш ніж 8 тис. спеціалізованих відділів НТІ працювало на підприємствах, в інститутах та конструкторських бюро [1, с.11].

Однією з особливостей ДСНТІ було те, що централізована обробка основних видів документів у всесоюзних інститутах та центрах інформації дозволяла виключити дублювання у процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих та територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.

ДСНТІ функціонувала на основі розподілення функцій між інформаційними органами різних рівней у збиранні, переробці, збереженні та розповсюдженні науково-технічної інформації.

На "верхньому" рівні цієї системи було розташовано загальносоюзні органи інформації: Всесоюзний інститут наукової та технічної інформації (ВІНІТІ); Всесоюзний науково-технічний інформаційний центр (ВНТІЦ); Центральний науково-дослідний інститут патентної інформації та техніко-економічних досліджень (ЦНДІПІ); Державна публічна науково-технічна бібліотека (ДПНТБ) тощо.

Другий рівень складали республіканські та територіальні (багатогалузеві), а також галузеві інститути науково-технічної інформації та економічних досліджень.

На низовому рівні системи перебували інформаційні підрозділи та науково-технічні бібліотеки організацій та підприємств.

Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) були інформаційні та бібліотечні центри, які складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут оброблявся увесь потік світової науково-технічної інформації. Багатогалузеве охоплення (всі галузі природознавства та техніки), одноразова бібліографічна обробка матеріалів, створення паралельних рядів бібліографічних посібників робило видання цих органів конкурентоспроможними, вони користувалися найбільшим попитом серед науковців, дослідників та інших споживачів бібліографічної продукції. Це був так званий низхідний потік інформації.

Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо. Подібні документи, як правило, надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, в яких вони синтезувалися і здобували належне висвітлення в виданнях інформаційного органа відповідної галузі. Цей потік отримав назву висхідного.

Внаслідок принципового розподілення потоків інформаційних джерел було скоординована діяльність між окремими ланками державної системи науково-технічної інформації.

Вивчення бібліографічних ресурсів всесоюзних центрів, проведене російськими дослідниками у 80-90-і рр. [2, с. 42], показало, що значний обсяг їх продукції (70,9%) становили реферативні видання, а на частку бібліографічного та оглядового інформування припадало відповідно 13,3% та 1,6%, решта — на інші форми інформування. Значно збільшилась за ці роки й кількість примірників реферативних видань (в порівнянні з 1979 р. на 1,8 млн. примірників), склавши 5,4 млн.

Серед найбільш відомих реферативних видань, які виходили в СРСР і досі користуються великим попитом, в тому числі і серед українських дослідників, слід назвати, в першу чергу, реферативний журнал ВІНІТІ.

Створення ВІНІТІ в 50-х роках відображало суспільну потребу науки в певній організаційній структурі інформаційного забезпечення учених та фахівців. Велика кількість вітчизняної наукової літератури, безперервне кількісне зростання іноземних наукових та технічних видань, обмеженість міжнародних контактів, мовні та інші бар'єри на шляху до світових джерел наукової інформації, — все це обумовлювало потребу наукового співтовариства в більш комфортних умовах інформування.

З'явилася потреба в інформаційній службі з функціями акумулювання наукової інформації, що зберігається в світових документальних джерелах, та вичерпного і своєчасного інформування фахівців про наукову літературу, що виходить в країні та за її межами, за допомогою інформаційних засобів.

1952 року утворено ВІНІТІ — багатопрофільний за напрямами інформаційної діяльності дослідницький та науково-видавничий центр, орієнтований на широке охоплення вітчизняних та закордонних опублікованих наукових документів. Від самого початку інститут приступив до вирішення принципових завдань — керування процесами формування вхідного потоку світової наукової літератури, реферування опублікованих документів за широким тематичним спектром природничих та технічних наук та забезпечення доступу до цього масиву ученим та організаціям системою інформаційних засобів.

Сьогодні у ВІНІТІ щорічно обробляється біля 13 тис. зарубіжних журналів 85 країн світу 38 мовами. З метою підготовки інформаційних видань цей заклад отримує безкоштовно 70 відсотків друкованих у світі документів з точних, природничих та технічних наук. У реферативні журнали ВІНІТІ щорічно внесено біля 1 млн. рефератів, що виходять у більш ніж 250 випусках РЖ з різних питань науки і техніки та деяких міжгалузевих проблем. Штатна кількість співробітників Інституту досягала (в деякі роки) двох тисяч чоловік (1995 р. — 1200 чол.). До науково-аналітичної роботи залучалося біля двадцяти тисяч позаштатних співробітників. Серед них було 146 членів та членів-кореспондентів АН СРСР, 1360 докторів наук та понад 6900 кандидатів наук [3, с. 2].

Саме це обумовило високий рівень підготовки РЖ. Якість цих інформаційних видань визначається повнотою відображення світової літератури, тематичним охопленням, якістю розкриття змісту першоджерел, глибиною багатоаспектного пошуку (шляхом деталізації науково розробленої класифікаційної схеми та створення різноманітних допоміжних покажчиків), структурою видання, можливостями подолання інформаційних бар'єрів та широтою використання.

Серед інших інформаційних установ верхнього рівня ДСНТІ, в першу чергу, слід відзначити діяльність Всесоюзного науково-технічного інформаційного центру (ВНТІЦ) з питань збирання, накопичення та обробки інформації щодо науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Основною інформаційною продукцією Центра були випуски бібліографічних "Бюллетеней регистрации НИР и ОКР" (21 серія, від 6 до 18 номерів за рік) та "Сборников рефератов НИР и ОКР" (27 серій), в яких наведено відомості про неопубліковані наукові документи. ВНДІ патентної інформації та техніко-економічних досліджень видавав 140 випусків реферативного збірника "Изобретения стран мира". Інформаційні видання ВНДІ науково-технічної інформації, класифікації і кодування було присвячено питанням стандартизації, підвищення якості, надійності продукції, класифікації, кодування, термінології.

Державною публічною науково-технічною бібліотекою СРСР з метою інформування про зарубіжні періодичні видання та книги, що надійшли в інформаційні та бібліотечні органи країни, здійснювався випуск поточних бібліографічних покажчиків "Общесоюзный сводный каталог зарубежных книг. Естественные науки. Техника. Сельское хозяйство. Медицина" та "Общесоюзный сводный каталог зарубежных периодических изданий. Естественные науки. Техника. Сельское хозяйство. Медицина".

Міністерством охорони здоров'я СРСР 1956 року було започатковано випуск "Реферативного журнала иностранной медицинской литературы" (за матеріалами закордонних галузевих журналів), а 1957 року спільно з Всесоюзним науково-дослідним інститутом медичної та медико-технічної інформації — "Медицинского реферативного журнала".

Всесоюзною Академією сільськогосподарських наук 1969 року почав видаватися "РЖ. Сельское хозяйство".

Підготовкою РЖ з питань будівництва та архітектури ще у 1959-1964 рр. займалася Академія будівництва та архітектури. 1981 р. було поновлено випуск РЖ цієї тематики, виходило 12 серій, які розглядали всі загальні питання будівництва та промислові об'єкти будівництва. ЦНТІ Госкомархітектура випускав 2 серії РЖ ("Архитектура. Районная планировка. Градостроительство" та "Жилые и общественные здания").

Республіканські (регіональні) інститути науково-технічної інформації були головними в республіці з інформування про документи міжгалузевої тематики, науково-технічні досягнення та передовий досвід з різних міжгалузевих питань промисловості, будівництва, транспорту, економіки, а також щодо інформаційних матеріалів національними мовами. Республіканські інформаційні органи мали виконувати посередницькі та інформаційні функції. З одного боку, центри пристосовували бібліографічну, реферативну, оглядову інформацію всесоюзних та галузевих центрів до потреб фахівців регіону, з іншого — надсилали до всесоюзних та галузевих органів відомості про найбільш перспективні розробки в регіоні та таким чином ставали виробниками вторинної інформації.

Саме на виконання цих завдань було спрямовано діяльність Українського науково-дослідного інституту науково-технічної інформації та техніко-економічних досліджень (УкрНДІ НТІ). Згідно розподілу функцій між інформаційними органами різних рівней ДСНТІ, він займався випуском оглядової та експрес-інформації з вузькогалузевих та проблемно-тематичних питань, підготовкою інформаційних карт і анотованих переліків технічної документації.

Аналіз періодики, яка виходила в Україні 1989 року, здійснений на базі "Літопису періодичних видань УРСР. 1989" [4] виявив, що інформаційні видання складали зовсім невелику частину цього масиву. Видання УкрНДІ НТІ було представлено оглядовою інформацією, що виходила 32 серіями з основних галузей народного господарства ("Экономика и организация промышленного производства", "Управление народным хозяйством", "Производство и применение новых материалов и продуктов в промышленности", "Животноводство и ветеринария", "Растениеводство" тощо), для керівників виробництва готувалися аналітичні огляди "Нове в науці, техніці та виробництві" — 26 серій — ("Ресурсосбережение", "Экономические проблемы научно-технического прогресса", "Строительные материалы и изделия", "Заготовительное производство" тощо). Експрес-інформації, в яких було відображено зарубіжний досвід, виходили 28 серіями (за аналогічними тематичними напрямами). Крім цього, видавались ретроспективні покажчики за темами республіканських науково-технічних програм "Енергокомплекс", "Матеріалоємність", "Агрокомплекс", "Транспорт", "Труд" та поточні бібліографічні покажчики "Указатель изобретений, внедренных и рекомендуемых к внедрению в народном хозяйстве Украинской ССР в ... году", "Технические условия министерств и ведомств УССР", "Депонированные научные работы, поступившие в республиканский СИФ". Два останніх покажчика видавалися спільними зусиллями УкрНДІ НТІ та Державної республіканської науково-технічної бібліотеки.

Все це було лише доповненням до інформаційних видань, що видавалися ДСНТІ. Український республіканський інститут інформації був середньою ланкою цієї системи, основне завдання якої — довести до споживача інформацію, що надходила з всесоюзних органів НТІ та доповнити інформаційний потік відомостями про здобутки та досвід конкретних вітчизняних підприємств.

Крім УкрНДІ НТІ випуском інформаційних видань в республіці займалися й інші інформаційні установи та бібліотеки. Бібліографічні видання в галузі медицини випускала Республіканська наукова медична бібліотека. У серії "Медицина. Інформація" виходило 28 щорічних рекомендаційних анотованих покажчиків вітчизняної та зарубіжної літератури: "В помощь хирургу", "В помощь онкологу", "В помощь фтизиатру" та ін. Республіканський центр наукової медичної інформації випускав бібліографічні покажчики оглядів за темами "Отоларингология" та "Гигиена и санитария", а також з 1988 року розпочав видавати анотований покажчик "Отраслевые рационализаторские предложения".

Республіканська наукова сільськогосподарська бібліотека щоквартально видавала бібліографічні покажчики літератури "Новые сельскохозяйственные книги" та "Генетика, селекция и семеноводство сельскохозяйственных культур", а також анотований бібліографічний покажчик "Достижения науки и передовой опыт — сельскохозяйственному производству".

Науково-технічна бібліотека НДІБП Держбуду УРСР готувала покажчик "Текущая информация о поступившей литературе", а Науково-дослідний та проектний інститут з питань містобудівництва — бібліографічний покажчик опублікованих матеріалів "Рациональное использование территорий в городах".

Інформаційний центр з питань культури і мистецтва з 1989 року випускав поточні бібліографічні списки "Загальні питання культури" та "Загальні питання мистецтва".

До цього ж переліку слід додати державні бібліографічні покажчики — "Літописи...", що видавалися Книжковою палатою УРСР, поточні бібліографічні покажчики нових надходжень до фондів бібліотек та органів інформації, різноманітні рекомендаційні покажчики, краєзнавчі інформаційні видання, які випускалися республіканськими, обласними та науковими бібліотеками.

Складовою частиною ДСНТІ була інформаційна система з суспільних наук. Головним центром її був Інститут наукової інформації з суспільних наук (ІНІСН), який координував інформаційну діяльність в галузі суспільних наук та обробляв вітчизняну та зарубіжну наукову літературі цього напрямку. Серед основних завдань ІНІСН були: інформаційне обслуговування наукових установ, вузів, державних і громадських організацій; комплектування та реферування вітчизняних і зарубіжних матеріалів із суспільних наук; випуск реферативних та бібліографічних видань, аналітичних оглядів наукової літератури тощо.

ІНІСН випускав цілий комплекс науково-інформаційних видань. За змістом вони поділялися на поточні та ретроспективні проблемно-тематичні; за типом інформації — на бібліографічні, реферативні та науково-аналітичні. Центральне місце в системі інформаційних видань посідали реферативні журнали ІНІСН. Починаючи з 1973 року в світ виходили РЖ "Общественные науки в СССР" у 7 серіях, серед них: "Экономика", "Государство и право", "История", "Языкознание" тощо; "Общественные науки за рубежом" в 11 серіях — "Науковедение", "Востоковедение и африканистика", "Философия и социология", "Литературоведение" тощо. На початку 90-х років РЖ ІНІСН виходять за назвами "Общественные науки в России", "Социальные и гуманитарные науки. Отечественная и зарубежная литература".

Однією з характерних особливостей діяльності ІНІСН було охоплення всіх основних напрямків розвитку суспільних наук, що дозволяло готувати інформацію комплексного, концептуального характеру з широкого кола проблем, висвітлювати нові явища у розвитку суспільних наук. Цим цілям слугували проблемно-тематичні реферативні та бібліографічні збірники, а також аналітичні обзори наукової літератури, що готувалися в ІНІСН у співпраці з академічними інститутами та іншими науковими установами, які активно брали участь в визначенні тематики збірників, відборі літератури та її реферуванні.

Інститут готував також науково-аналітичні огляди літератури. Це найбільш складний, синтетичний вид інформації. У оглядах узагальнювалися основні тенденції розвитку наукової думки в галузі суспільних наук (стан дослідження основних проблем будь-якої галузі знання, наукові школи чи теорії, провідні представники суспільно-наукової думки тощо). Теми оглядів торкалися комплексних проблем.

Важливим напрямом діяльності був випуск сигнальної бібліографічної інформації. У 80-90-і рр. ІНІСН видавав 28 щомісячних покажчиків літератури з основних галузей суспільних наук: 7 — про радянську літературу; 7 — про зарубіжну по серіях: "Экономика", "Философия", "История. Археология. Этнография", "Государство и право", "Науковедение", "Литературоведение", "Языкознание"; решта вміщувала інформацію в цілому про літературу, опубліковану в СРСР та за кордоном (по європейським соціалістичним країнам, по країнам Азії та Африки тощо). Інститут передплачував літературу з 115 країн та отримував більш ніж 4 тис. іноземних журналів. Річний комплект з 28 покажчиків літератури охоплював інформацію приблизно про 250 тис. книг та статей, опублікованих мовами народів СРСР, а також 35 іноземними мовами [5, с.30].

Інформаційна система з суспільних наук крім ІНІСН (центрального органу) мала також ряд галузевих центрів, регіональних інформаційних органів та мережу інформаційних відділів у наукових установах та вузах.

Галузеві інформаційні органи функціонували у сфері вищої освіти, культури та мистецтва, права та інших галузях. Регіональні органи — це інформаційні центри (відділи, сектора), які входили до складу академій більшості союзних республік. Їх головним завданням було — збирання, наукова обробка та зберігання інформації з суспільних наук, найбільш цікавої для наукових установ та державних органів республіки. Вони також координували інформаційну діяльність у рамках регіону та узагальнювали досвід низових інформаційних ланок, щоб поповнювати центральні інформаційні видання та основний банк даних з суспільних наук в ІНІСН.

Мережа первинних інформаційних органів складалася з відділів та секторів у гуманітарних інститутах академій наук, у галузевих науково-дослідних інститутах та вузах. Кожна з цих ланок доповнювала інформацію, що надходила від центрального органу.

Найбільш показовою серед галузевих інформаційних органів була діяльність Інформаційного центру з проблем культури та мистецтва Державної бібліотеки СРСР ім. В.І.Леніна (Інформцентр). Центром здійснювався випуск бібліографічних видань у 9 серіях: загальні проблеми культури та культурного будівництва; образотворче мистецтво; театр; музика; культурно-просвітницька робота; народна творчість; бібліотекознавство та бібліографознавство; музеєзнавство та охорона пам'яток. Для задоволення потреб учених та фахівців щодо інформації про напрями та проблеми наукових досліджень з теоретичних та практичних питань розвитку культури в СРСР та зарубіжних країнах Інформцентр видавав наукові реферативні збірники (30 випусків щороку). Експрес-інформації (5 щомісяця) відображали відомості про найважливіші наукові конференції з питань розвитку культури на національному та міжнародному рівнях, про дослідження та підсумки роботи наукових колективів, надавали огляди культурного життя окремих країн. Найбільш ефективним та найбільш складним видом інформування були аналітичні огляди (20 щорічно), в яких було представлено узагальнюючу картину наукової розробки чи практичного рішення актуальних питань розвитку культури. Центром підготовлено огляди з проблем планування та прогнозування розвитку культури, розвитку бібліотечної справи в СРСР за 60 років тощо.

Належну увагу інформуванню вчених та спеціалістів було надано в Академії педагогічних наук, на базі якої функціонував Галузевий центр з питань педагогіки та народної освіти. Як і інші інформаційні установи центр випускав бібліографічну, реферативну, експрес- та оглядову інформацію. Основними тематичними напрямами цієї інформації були: дошкільне виховання, методологія педагогіки та методи педагогічних досліджень, педагогічна освіта та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, політехнічна освіта та професійна орієнтація тощо. У підготовці бібліографічної інформації за темами: навчання та виховання в школі, методика викладання навчальних предметів у школі, економіка, планування та організація народної освіти, — активну участь приймала Державна наукова педагогічна бібліотека ім. К.Д.Ушинського.

Поряд з галузевими центрами велику інформаційну роботу проводили провідні бібліотеки. Важливими бібліографічними центрами в галузі суспільних наук були Державна бібліотека СРСР ім. В.І.Леніна, Всесоюзна державна бібліотека іноземної літератури (ВГБІЛ), Державна публічна історична бібліотека ім. М.Є.Салтикова-Щедрина да деякі інші. Так, наприклад, ВГБІЛ видавала щороку 11 назв періодичних інформаційних видань з суспільних наук, художньої літератури та бібліотекознавства. Серед них — "Преподавание иностранных языков", "Экспресс-информация по библиотековедению и библиографоведению", реферативний покажчик "Современная художественная литература за рубежом". Особливо слід відзначити велику інформаційну цінність фундаментальної бібліографії "Сводный бюллетень новых иностранных книг, поступивших в библиотеки СССР. Общественные науки".

Головними опорними ланками всесоюзної системи інформації з суспільних наук у республіках були центри, які діяли, як правило, на правах самостійних науково-дослідних відділів при президіях відповідних академій наук.

Свою мережу інформаційного забезпечення мали і наукові установи АН УРСР. Створення її розпочалося 1949 р. відкриттям в Інституті електрозварювання ім. Є.О.Патона відділу науково-технічної інформації. Швидкого розвитку науково-інформаційна діяльність набула у 60-і рр., коли в установах АН України повсюдно почали створюватися інформаційні підрозділи. Координувало їх діяльність Відділення наукової інформації АН УРСР, яке було утворено 1968 року з метою вирішення завдань дослідного, методичного, організаційного й інформаційного характеру. Крім того, Відділення здійснювало інформаційне та бібліотечно-бібліографічне обслуговування керівництва Президії АН УРСР.

У 80-і роки інформаційні підрозділи функціонували майже у всіх наукових установах АН УРСР. Утворився певний контингент інформаційних працівників зі своїми напрямами, методами та формами роботи. Інформаційне забезпечення наукових досліджень в АН України проводилось, головним чином, у режимі поточного інформування за тематикою, що була прийнята до розробки, і базувалося на обробці документальної інформації, яка надходила до бібліотечного фонду установи. Аналітико-синтетична обробка обмежувалась складанням бібліографічних описів, в кращому випадку — анотацією чи рефератом. Вилучення фактографічної інформації для формування БД не набуло широкого розповсюдження, також, як і підготовка інформаційних матеріалів узагальнюючого та аналітичного характеру.

Вчені академічних установ, які були опитані в середині 80-х рр., коли сфера науково-інформаційної діяльності в АН України вже майже остаточно оформилася й закріпилася, оцінили рівень інформаційного обслуговування НДДКР усього у 3,1 бала, а бібліотечне обслуговування отримало оцінку в 3,8 бала (за п'ятибальною шкалою) [6, с. 116]. Тобто, ефективність інформаційної діяльності на той час не задовольняла учених. Це незадоволення особливо відчувалося під час переходу до нових умов господарювання (початок 90-х років) і привело до скорочення кількості інформаційних підрозділів та штатів інформаційних працівників на 25%. Між іншим, добре відомо, що саме рівень поінформованості учених про розвиток справ у світі в галузі їх наукових інтересів, має суттєво впливати на результативність їх творчої праці.

Історично склалося так, що в більшості інформаційних підрозділів науково-дослідних установ АН України такі напрями науково-інформаційної діяльності, як редакційно-видавничу та патентно-ліцензійну, було забезпечено кадрами краще та їм надавалося більш уваги, ніж сфері інформаційного обслуговування наукових досліджень. У цій галузі працювало менше половини співробітників інформаційних підрозділів, серед яких лише 1/6 частина займалися аналізом та синтезом інформації [7, с. 12].

Крім фахівців інформаційної сфери до цієї роботи на громадських засадах залучалися референти з числа дослідників, які допомогали у відборі матеріалів для подальшого аналізу, анотування та реферування. Референтами, як правило, були висококваліфіковані фахівці, які на підставі глибокого аналізу та узагальнення інформації виробляли рекомендації щодо використання інформаційного ресурсу наукової установи або підприємства. Звичайно — це були головні спеціалісти інститутів та виробництв. Серед основних видів робіт, які проводили референти у своїх наукових установах: аналітико-синтетична переробка інформації (аналіз та вивчення нових документів, реферування, анотування, індексування та складання оглядово-аналітичних документів); відбір та впровадження науково-технічних досягнень та передового досвіду; доведення інформації до користувачів (колег); взаємодія з інформаційним підрозділом (підготовка матеріалів висхідного потоку інформації для органу НТІ, формування запитів спеціалістів підрозділу, складання завдання на інформаційне обслуговування, допомога інформаційному підрозділу у підготовці оглядово-аналітичних документів як автор, науковий редактор, перекладач, рецензент або консультант).

Підсумовуючи вещезгадане, слід зазначити, що на початку 90-х рр. у СРСР було закладено основи державної системи науково-технічної інформації. Вона охоплювала: усі сфери суспільної діяльності — науку, техніку, виробництво, освіту, культуру, мистецтво; усі категорії споживачів інформації; виконувала майже всі види завдань інформаційного обслуговування — облік, опис, систематизацію, оцінювання, узагальнення, підсумки, рекомендацію, аналіз, прогноз (два останніх вимагали подальшого розвитку та вдосконалення); була представлена різноманітними типами інформаційних видань.

У видавничій практиці органів НТІ існувала розгорнута система інформаційних видань. РЖ складали одну з найважливіших її підсистем. До цього ж часу склалися певні традиції щодо випуску реферативних видань: РЖ видавалися тільки всесоюзними органами, реферативні збірники — центральними галузевими та республіканськими (національними мовами), експрес-інформація — всесоюзними та центральними галузевими органами НТІ.

Українська наукова література виступала складовою частиною загального потоку наукових джерел, що підлягали аналітико-синтетичній переробці в системі органів ДСНТІ. На жаль, не має точних даних щодо загальної кількості прореферованих у інформаційних виданнях ДСНТІ наукових праць українських вчених та дослідників за ці роки. Але цілком зрозуміло, що не можна говорити ні про яку вичерпність реферування саме українських видань. На перше місце ставилося завдання розкриття змісту світових джерел інформації, наближення до вітчизняних учених важкодоступних іноземних видань.

Розпад СРСР та створення на його території 15 незалежних держав, в тому числі України, призвели до необхідності становлення в кожній з них національної системи НТІ. Це диктувалося потребами забезпечення серед інших складових незалежності ще й інформаційної. Йшлося саме про становлення національної системи НТІ, тому що системи НТІ в колишніх союзних республіках функціонували у складі єдиної ДСНТІ СРСР. Проте багато в чому вони не носили національного характеру, адже формуванням національних інформаційних ресурсів республіканські системи НТІ практично не займалися через надмірну централізацію ДСНТІ та політики, що здійснювалась на той час, щодо створення будь-яких інформаційних ресурсів майже виключно на території Російської Федерації. Понад 90% первинних інформаційних матеріалів республіканські системи НТІ отримували з Росії.

Це доводять статистичні дані, які наведено у дослідженні О.А.Гречихіна та І.Г.Здорова [8, с. 13] щодо збільшення обсягів випуску інформаційних видань органами НТІ в 1966-1985 роках. Якщо 1966 року їх було надруковано 88,3 тис. обл.-вид. арк., то 1970 р. — 128,6; 1975 р. — 152,6; 1980 р. — 140,9, а 1985 р. — 152,4. Але тільки 8-12% цих видань було підготовлено республіканськими та територіальними органами НТІ: 1966 року — 6,9 тис. обл.-вид. арк.; 1970 р. — 11,9, 1975 р. — 17,1; 1980 р. — 12,7; 1985 р. — 18,3. Ще приблизно від 20 до 30% інформаційних видань випускалося центральними галузевими органами інформації, які в більшості випадків також були сконцентровані в Росії.

Таким чином, проблема становлення національної системи НТІ є для України актуальною. Основне завдання такої системи — формування національних інформаційних ресурсів, які стають частиною стратегічних ресурсів суспільства та важливим фактором економіко-політичного розвитку. Можно впевнено стверджувати, що національний, соціальний і культурний престиж країни, її економічний стан залежать від кількості накопичених і використаних національних інформаційних ресурсів. Тому цілком зрозуміло, що для державних органів, які займаються питаннями розвитку науки: або Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності, який виступив правонаступником Міністерства України у справах науки і технології, або Міністерство освіти та науки, яке нині відає цими справами, одним з першочергових завдань є розробка та затвердження державної науково-технічної програми "Інформаційні ресурси України з науково-технічної діяльності: створення, обробка, розповсюдження, захист та використання".

Першим кроком для виконання цього завдання може бути поточне реферування усіх наукових видань, що виходять в Україні та формування відповідних БД, а також створення національної служби реферування. Адже у всьому світі визнано, що саме РЖ та реферативні БД здійснюють не лише оперативне інформування різних категорій споживачів інформації про літературу, яка видається, не лише надають найсуттєвіший фактографічний матеріал, а й сприяють ретроспективному пошуку публікацій, зменшують негативний вплив пов'язаного з диференціацією наук розсіяння публікацій, інформують про досягнення в суміжних галузях наук, про інтеграцію наукових напрямів і дисциплін тощо.

Згідно Закону України "Про науково-технічну інформацію" реферування опублікованих та неопублікованих на території України джерел науково-технічної та технологічної, економічної та всієї суспільствознавчої інформації є одним з основних завдань національної системи НТІ України. Реферування всієї науково-технічної літератури та документації — це своєрідний обліково-реєстраційний механізм охоплення масиву наукових вітчизняних публікацій, що видаються на терені України.

У Україні вже налагоджено такий механізм обробки результатів науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). З метою створення інформаційної бази для керування науковою діяльністю, інформаційного забезпечення творчої праці вчених, інженерно-технічних працівників і прискореного використання науково-технічних досягнень, на базі Українського інституту науково-технічної і економічної інформації створено автоматизований інформаційний Фонд науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) і дисертацій.

У Фонді накопичені найповніші дані про результати та досвід науково-технічної діяльності в Україні. На початок 1998 року обсяги відкритої частини головного Фонду в ретроспективі з 1991 року складали: — звітів з НДДКР — 22 738 шт., — реєстраційних карток НДДКР — 186 155 шт., — ідентифікаційних карток НДДКР — 114 376 шт., — дисертацій — 22 863 шт. [9, с.16].

Накопичення, облік і зберігання даних щодо вітчизняної наукової діяльності здійснюється Центром інформаційних ресурсів УкрІНТЕІ з метою створення і розвитку Державної автоматизованої системи моніторингу наукових досліджень України.

Свою систему обліку та державної реєстрації мають патентна та нормативно-технічна документація. Бібліографічним обліком вітчизняних публікацій, у тому числі в галузі науки і техніки, займається Книжкова палата України, яка випускає серію поточних державних бібліографічних покажчиків, серед них: Літопис книг; Літопис журнальних статей; Літопис газетних статей. Цією установою у 1996-1998 роках було поновлено випуск Літопису картографічних видань; Літопису нот; Літопису образотворчих видань; Літопису періодичних видань України, 1997; Літопису рецензій; покажчика Нові видання України. Таким чином, створено систему державної бібліографічної інформації, що дає відомості про твори друку в Україні.

Проте відсутність в Україні цілісної системи реферування наукових джерел приводить до втрат інформації, перешкоджає якісному обслуговуванню споживачів інформації, а також участі України в міждержавному обміні НТІ. Значна кількість реферативних видань зарубіжних країн та Росії, що надходить в Україну, знайомить вітчизняних учених з новими напрямами світової науки і складає більш-менш повну систему інформаційного забезпечення наукових досліджень. Але в цій системі не репрезентований вітчизняний потік наукової літератури. Відсутність в Україні системи реферування вітчизняних наукових публікацій стримує розвиток науково-технічної інформації, не дозволяючи країні увійти в склад інформаційно розвинутих держав, не дає можливості вийти інтелектуальним надбанням України за її межі, спричиняє інші збитки, насамперед, в інформаційному суверенітеті й власності на інформацію.

На сторінках української бібліотечної преси, у статтях та виступах дослідників та діячів інформаційної справи таких, як М.М.Єрмошенко, Р.Карташов, В.Бірбраєр, Л.Кочубей, вже кілька років порушується питання про необхідність створення українського реферативного журналу, який би сприяв включенню української наукової інформації до світового документального потоку. Здійснюються окремі спроби підготовки та випуску реферативних видань. Починаючи з 1993 року, Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи видається український Медичний РЖ по 5 розділах: "Внутрішні хвороби", "Соціальна медицина і організація охорони здоров'я", "Хірургія", "Педіатрія, акушерство та гінекологія", "Профілактична медицина". У журналі наведено реферати зарубіжних статей, що опубліковані у профільних ядерних журналах, які перебувають у різних документально-інформаційних фондах країни. Одним із завдань під час підготовки МРЖ є публікація наукових оглядів з актуальних проблем сучасної медицини, що підготовлені провідними фахівцями галузі. Серед недоліків цього видання слід відзначити обмежений обсяг інформації, що підлягає реферуванню, і спрямованість, перш за все, на зарубіжні публікації.

1996 року Книжкова палата України заявила про наміри стати засновником Реферативного журналу України (РЖУ), а у листопаді 1997 року вийшов перший номер щомісячного РЖ "Політика. Політичні науки". Слід відзначити належний рівень підготовки та друку цього видання. Розроблено структуру журналу, яка охоплює майже всі напрями розділу "Політика". Кожен бібліографічний запис супроводжується досить змістовним інформативним рефератом. РЖ має довідково-пошуковий апарат, який складається з покажчика авторів, алфавітно-предметного покажчика, покажчика використаних періодичних і продовжуваних видань.

З жовтня 1998 року ця ж установа розпочала випуск другої серії РЖУ "Економіка. Економічні науки". У цьому інформаційному виданні знаходять відображення результати вітчизняних економічних досліджень. У подальшій діяльності, відділом реферування Книжкової палати, планується аналітична обробка документального потоку літератури всього гуманітарного спрямування. За підрахунками фахівців цього підрозділу — це приблизно 6-7 серій. Серед них. "Історія. Історичні науки", "Культура і мистецтво", "Право. Юридичні науки" та ін.

З травня 1997 року вперше в Україні почав видаватися на паперовому та електронному носіях реферативний журнал "Депоновані наукові роботи" (РЖ "ДНР"). Він готується до друку і видається Державною науково-технічною бібліотекою України (ДНТБ) з метою ознайомлення вчених і фахівців з науковими роботами вузькоспеціального характеру або широкого профілю, надання необхідної оперативної інформації про результати наукових і науково-дослідних робіт з усіх галузей знань, депонованих у ДНТБ України, для встановлення їх вітчизняного пріоритету. Таким чином, вирішується питання щодо включення рукописів, які складаються з різних типів документів і стосуються різних галузей знань, у національний документний потік.

У грудні 1999 року Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою УААН розпочато випуск РЖ "Агропромисловий комплекс України" з метою надання інформації про основні напрями, тенденції та перспективи розвитку агропромислової сфери. Журнал видано з додержанням усіх чинних вимог та державних стандартів щодо бібліографічного опису, подання та розташування матеріалів. Інформаційним працівникам ЦНСГБ залишилось попрацювати над оперативністю та періодичністю виходу у світ РЖ. Адже в першому номері, що вийшов наприкінці 1999 р. подано здебільшого матеріали 1997 та 1998 рр. Запізнення у 2,5 роки відносить це видання скоріше до розряду ретроспективних покажчиків літератури, ніж до реферативних журналів (для яких оперативність представлення матеріалів — одна з найважливіших вимог).

Короткий огляд інформаційних видань свідчить про те, що значну частину роботи з інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні ще не зроблено. Існуючі реферативні видання характеризуються певними обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення. Більшість українських наукових видань: книги, брошури, автореферати дисертацій, продовжувані видання природничого та технічного профілю, — до самого останнього часу залишались не включеними до світового та навіть національного інформаційного простору.

Не може задовольнити вітчизняних учених і вибіркове подання цих матеріалів в інформаційних виданнях ВІНІТІ та ІНІСН. Адже згідно з результатами статистичного аналізу, що був проведений у ВІНІТІ у 1996-1998 рр., в електронному каталозі цієї установи на той час було описано 165 українських серіальних видань. Загальна кількість прореферованих статей становила 1995 р. — 8103, 1996 р. — 6543, у тому числі статей українською мовою 1995 р. — 2701, 1996 р. — 1874 [10].

Як зазначають російські інформаційні працівники в останні роки намітилось зростання кількості українських видань, що реферуються у ВІНІТІ. Якщо 1992 року в РЖ та БД Хімія було прореферовано тільки 102 документи, то 1996 року ця кількість зросла до 1600. За даним показником Україна зайняла 12 місце серед 76 країн-видавців. Зросла й кількість документів, поданих в цьому галузевому випуску РЖ ВІНІТІ українською мовою: з 95 до 412 (у ці ж роки). Українська мова зайняла 9 місце серед 37 мов, представлених в цій базі даних [11]. Але це зовсім не те становище і не ті показники, якими слід задовольнятися. Тим більше, що для значної частини наукових та інформаційних установ України ці видання залишаються не доступними, завдяки їх високій передплатній ціні як на друковані, так і на електронні версії.

Нагальною потребою стає розробка та впровадження в наукову практику системи реферування української наукової літератури, яка б передбачала аналітико-синтетичну переробку поданих матеріалів, створення реферативної БД і випуск комплексу галузевих реферативних видань. Поряд з наданням інформації у вигляді друкованих РЖ має бути також розроблено сервіс для її кумуляції, збереження і доведення до споживачів по глобальних комп'ютерних мережах.

Саме для вирішення цього питання виник проект на базі двох найбільших інформаційних установ країни — Інституту проблем реєстрації інформації НАН України та Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського — створити загальнодержавний Український реферативний журнал. Поєднання зусиль цих двох організацій дозволило використати досвід ІПРІ щодо випуску УРЖ "Джерело" та великі фонди НБУВ і майже вичерпне комплектування її творами вітчизняного друку.

З метою вирішення методологічних та організаційних проблем у НБУВ у липні 1998 року було організовано Службу реферування, перед якою було поставлено завдання щодо визначення основних принципів побудови загальнодержавного УРЖ; розробки методики опрацювання наукової інформації; впровадження сучасних ресурсозберігаючих інформаційних технологій аналітико-синтетичної переробки документів та організації виробництва комплексу галузевих реферативних видань.

Службою реферування НБУВ було вивчено досвід роботи провідних іноземних та російських реферативних органів; визначено принципи відбору літератури, що підлягає реферуванню (праці українських учених та наукові твори, що вийшли друком на Україні); здійснено попередню роботу з розробки методологічних засад аналітико-синтетичної обробки документів, створенню єдиного формату виводу даних, згідно з практикою випуску інформаційних видань та останніми редакціями державних стандартів, рубрикації матеріалів у рамках 3 серій єдиного українського реферативного журналу та коригування програмних засобів ISIS для умов ведення інформаційної бази даних.

Аналіз сучасних інформаційних технологій та досвіду проектування і експлуатації великих електронних мереж дозволили розробити та в цілому реалізувати архітектуру інформаційної автоматизованої системи, яка передбачає розподілену обробку вхідного потоку інформації, централізоване накопичення та забезпечення доступу до інформаційних ресурсів. Ядром інформаційної системи є Автоматизований банк даних (АБД) "Реферати наукових видань України" (представлений на WEB-сервері НБУВ за адресою: http://www.nbuv.gov.ua/), який реалізує наступні завдання:

  1. кумуляцію реферативної інформації з усіх галузей знання, які генеруються в НБУВ з листопада 1998 р., на основі аналітико-синтетичної переробки опублікованих вітчизняних джерел;
  2. забезпечення віддаленого доступу та багатоаспектного пошуку в АБД, а також зв'язок з глобальними комп'ютерними мережами;
  3. інтеграцію результатів розподіленої обробки в єдину технологічну базу даних (ЄТБД);
  4. генерацію тематичних БД в стандартній номенклатурі, яка задається планом генерації БД, та за індивідуальними замовленнями абонентів;
  5. підготовку електронних версій видань;
  6. організація архівного збереження ретрофонду БД на магнітооптичних носіях.

Основною метою впровадження автоматизованої технології було забезпечення одноразової аналітико-синтетичної обробки документів з наступним багаторазовим використанням результатів для забезпечення різноманітних інформаційних потреб.

Організаційно процес обробки українського потоку наукової літератури на даному етапі включає дві технологічні ланки:

1 — опрацювання книжкового масиву (наукові монографії, автореферати дисертацій, праці наукових конференцій та симпозіумів, збірники наукових праць, підручники для вищих навчальних закладів), який здійснюється у НБУВ;

2 — реферування матеріалів серіальних видань (силами ІПРІ).

Вже перший рік існування оновленого УРЖ "Джерело" показав плідність співпраці цих двох установ. Створення у стислі строки 3 серій УРЖ — результат напруженої праці усього колективу Служби реферування НБУВ та відповідної структури ІПРІ. 1999 р. вийшло 12 номерів журналу, в яких було відображено близько 14 тис. українських наукових публікацій. Щомісяця реферуванню підлягало від 1000 до 1200 документів. У 2000 р. обсяги реферування збільшилися. У поточному році кожен номер УРЖ охоплює не менше 1,5 тис. матеріалів. Але ще більший масив інформації залишається не опрацьованим.

На сьогодні аналітико-синтетичній обробці підлягають матеріали лише частини періодичних та продовжуваних видань України. На 1 січня 2000 р. в АБД було подано 130 серіальних видань, а згідно "Переліку № 1 наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук" (саме цей перелік, як нам здається, можна вважати найбільш повним покажчиком українських наукових серіальних видань) зараз в Україні видається близько 250 наукових журналів та більше 500 продовжуваних видань. Підключення до цієї важливої справи інформаційних центрів та провідних бібліотек України (медичної, науково-технічної тощо) з метою реферування галузевих наукових періодичних видань, збірників праць, матеріалів конференцій, мало б значно поширити обсяги інформації, включеної до єдиного загальнодержавного реферативного інформаційного масиву. Залучення до процесу аналітико-синтетичної переробки інформації обласних бібліотек дозволило б включити до реферативного банку даних найважливіші регіональні наукові видання. Бібліотеки вузів могли б узяти на себе обробку серіальних видань своїх установ.

Для періодичних та продовжуваних видань, в яких присутні авторські анотації та реферати Службою реферування НБУВ розроблено формат подання даних в електронному вигляді. Запрошення до співпраці (з цими форматами) розіслано у провідні наукові та видавничі організації України. Крім того, інформацію про це подано на Web-сервері Бібліотеки. Редакції, що мають електронні версії своїх видань, після їх незначної обробки згідно формату, мають змогу надсилати ці дані до Служби реферування. Після наукового редагування та систематизації матеріали надходять до АБД "Реферати наукових видань України". Автоматизована обробка даних значно (на кілька місяців) прискорює процес надходження інформації про наукові публікації до реферативної БД та відповідного її відображення на сторінках УРЖ.

Досвід роботи з автоматизованої обробки електронних версій "Трудов Одесского политехнического института", міжвідомчого науково-технічного збірника "Радиотехника" Харківського державного технічного університету радіоелектроніки, матеріалів наукових журналів "Semiconductor Physics, Quantum Electronics and Optoelectronics", "Ендокринология", "Химическая промышленность" тощо, показав перспективність даного напряму роботи.

Програмні засоби CDS/ISIS дозволяють повніше використовувати електронні версії серіальних видань, даючи можливість залучати не тільки бібліографічні дані та реферати статей, а й повні тексти наукових матеріалів. Це дозволило паралельно приступити до створення електронної бібліотеки творів друку України шляхом повнотекстового розширення реферативної БД (встановленням в БД гіпертекстових посилань на наявні електронні версії книг та статей з серіальних видань). Адже кінцевою метою звертання читачів у бібліотеку є отримання повних текстів документів. Електронна бібліотека та реферативна БД як система-навігатор, що допомогає здійснювати пошук необхідної інформації — це саме ті перспективні інформаційні технології, яких вимагає сучасний читач від сучасної бібліотеки. Це підтверджують і дані звертань до WEB-сервера НБУВ: щодня 250-300 абонентів користуються інформаційними ресурсами, що створено в Бібліотеці, здійснюючи в середньому півтори тисячі запитів до бібліотечних БД. Найбільший попит серед БД мають: Каталог (100 тис. записів, поповнення з 1994 р.); Автореферати дисертацій (2,5 тис. електронних текстів, з 1998 р.); Реферати наукових видань України (16 тис. записів, надходження з 1998 р.).

Створення системи реферування української наукової інформації можливо лише спільними зусиллями провідних бібліотек та інформаційних установ України, але технологічну обробку інформації, генерування загальнодержавного реферативного банку даних та видання реферативних журналів має здійснювати єдиний національний центр реферування. Таким організаційним та координуючим центром може стати Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського, враховуючи певний досвід організації такої роботи, методичні напрацювання, існуючу технічну базу. За даних умов на неї має бути покладено такі функції:

Створення національної системи реферування як складової частини національних інформаційних ресурсів вимагає розробки та впровадження єдиної методики розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку української наукової літератури мережею локальних автоматизованих систем реферування на базі галузевих інформаційних та бібліотечних центрів з наступною централізованою технологічною обробкою інформації при формуванні загальнодержавного реферативного банку даних. Перші кроки на цьому шляху зроблено Службою реферування НБУВ та ІПРІ. Поступове підключення до цієї справи та координація зусиль провідних бібліотечних, інформаційних, наукових та видавничих установ України дозволить створити інтегровану національну систему реферативної інформації, спроможну задовольнити наукові інтереси як вітчизняних учених, так і світового наукового співтовариства. Адже, якщо ми маємо намір вийти у світовий інформаційний простір і користуватися його надбаннями, нам потрібно зробити і свій внесок у світові інформаційні ресурси. І робити це потрібно так, щоб нашу інформацію було легко й зручно одержувати і використовувати споживачам любої країни.

Л І Т Е Р А Т У Р А

  1. Концепция развития ГСНТИ в 1991-1995 гг. // НТИ. Сер. 1. — 1991. — N 9. — С. 9-13.
  2. Гедримович Г.В., Жабко Е.Д. Современное состояние библиографических ресурсов, создаваемых на различных уровнях ГАСНТИ // Интенсификация использования библиографических ресурсов. — Л., 1989. — С.40-67.
  3. Черный А.И. 45 лет Реферативному журналу ВИНИТИ: период становления (1952-1963 гг.) // НТИ. Сер.1. — 1999. — N 6. — С. 1-8.
  4. Літопис періодичних видань УРСР. 1989: Держ. бібліогр. покажч.УРСР / Держ. ком. УРСР у справах вид-в, поліграфії і кн. торгівлі, Кн. палата УРСР ім. І.Федорова. — Х., 1990. — 316 с.
  5. Виноградов В.А. Развитие информации по общественным наукам в СССР // НТИ. Сер. 1. — 1977. — N 11-12. — С. 27-33.
  6. Белая А.А., Колтун А.Я. Маркетинг в научно-информационной деятельности учреждений АН Украины // Наука та наукознавство. — 1994. — N 1-2. — С. 116-123.
  7. Белая А.А., Каширин Ю.П. Информационная деятельность в системе Академии наук УССР // НТИ. Сер.1. — 1985. — N 4. — С. 11-14.
  8. Гречихин А.А., Здоров И.Г. Информационные издания: Типология и основные особенности подготовки. — М.: Книга, 1988. — 272 с.
  9. Воронков В.І., Єфанов С.О., Токар О.П. Розвиток державної автоматизованої системи моніторингу науково-технологічної діяльності України // Глобальний інформаційний простір: ресурси, технології, інновації: Тези доп. та повідомл. — К.: УкрІНТЕІ, 1998. — С.15-18.
  10. Ефременкова В.М., Хачко О.А. Комплектование НТЛ для РЖ и БД ВИНИТИ: некоторые принципы моделирования "входного потока" периодических изданий // НТИ-97. Информационные ресурсы. Интеграция. Технологии: Материалы конф., Москва, 26-28 нояб. 1997 г. — М., 1997. — С.88-89.
  11. Бондарь В.В., Ефременкова В.М., Королева Л.М. Структура наполнения РЖ и БД Химия // НТИ-97. Информационные ресурсы. Интеграция. Технологии: Материалы конф., Москва, 26-28 нояб. 1997 г. — М., 1997. — С.39-40.

© Сорока Марина Борисівна, 2000
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua